Дзвiнок у минуле

Чомусь було так щемко у душі,
В минуле зазирнути захотілось.
Набрала номер, сидячи в пітьмі,
Від збудження аж серце затаїлось.

Почулися гудки. “Алло, алло!”
Запитую швиденько:”Це Минуле?”
А з трубки тихе: “Звідки ви і хто?” –
Здалося, що роки мої майнули…

Зібралася з думками і кажу:
“Будь ласка, розкажіть мені, як справи?
Я в пам’яті багато бережу,
Дитинства босоногого забави…”

Почулося далеке і глухе:
“Та все, як і було, усе нормально
За днями дні обходить нас лихе,
Лиш чули, що в майбутньому печально…

Немає багатьох… Не те село…
Змінились люди, вже не ті, що вчора…
Та у яру веселе джерело
Дзвенить, як і завжди… Вода прозора…”

Запитую: “А як зима, весна?
Чи ще живі мої юнацькі мрії?
Бо тут у нас в сучасному – війна,
Пронизують акорди ностальгії…

У голові аж тісно від думок!..
Хоч спогадами розум свій утішу!..”
Та раптом обривається зв’язок!..
Кричу: “Алло!” – а чую тільки тишу…