Це так важливо: дочекатись миру,
Бо мир – життя, війна – безглузда смерть,
Коли народу поглинають сили,
І наче привид із очей зникає твердь.
За гроші ти до раю не потрапиш,
Відповідати за помИлки маєш сам.
Так хочеться і жити, і кохати,
І посміхатись власним дітлахам!
А нині цвинтар вже не вміщує загиблих,
Розумна молодь їде вчитись за кордон,
Із болем бачиш замість добрих агресивних,
Бо навкруги земля країни – полігон.
Спливає час, та ми плекаємо надію,
Що ті, хто зникли, ще повернуться з війни…
Кохану жінку чоловік її обIйме,
І стануть дійсністю солодкі мирні сни.
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2025
Свидетельство о публикации №125082206606
Свидетельство о публикации №125082206606
Рецензии