Крихiтка

Ми йшли берегом обмілілої річки, густо порослої очеретом. Руда трава тріщала під ногами, яка засвідчувала довгу посуху. Несподівано нам назустріч, з гущавини, вибігла невеличка собачка. Я погано знаюсь на породах собак, але мені здалося, що це пінчер. Схожа була у мого свояка, тільки іншого кольору. Миле створіння грайливо підбігло до жінки.
- Ти заблукала ? – запитала вона у крихітки, як у малої дитини.
- Нам треба йти далі, а ти лишайся.
Але собачка бігла слідом, радіючи знайденій компанії. То забігаючи наперед, то вертаючись бігла поруч.  Прийшовши до водойми, малеча все бігала шукаючи собі якусь річ для гри.  Гралася моїм ціпком, а потім пакетом.   
    Повертаючись додому, нам назустріч вибігли кілька здоровенних собак. Як же здивувала нас  наша знахідка, коли задзявкотіла на них своїм  голосом-дзвіночком. І хоча було помітно, що вона боялася , бо ховалася біля наших ніг, але все ж таки вперто   гавкала, ніби  захищала нас. Відбивши атаку неприятелів, гордо простувала за нами. Коли ми прийшли додому, вона затіяла гру з кішками.
- Треба сфотографувати  і викласти на фейсбук , може знайдеться господар собаки,- сказала жінка.
Так і зробили. І  хоча крихітка не відчувала себе у нас гостею, а скоріш членом сім’ї, ми все ж таки замкнули її в кухні. Трохи посперечавшись, вона заспокоїлась і заснула.
Ранок був продовженням  життя на новому місці.
- Якщо не  знайдуться хазяї   малечі  ми її залишимо собі і назвемо Крихітка, - сказав я.
Жінка зібралась в магазин і щоб собачка не побігла за велосипедом, я взяв знахідку на руки.  Моєму здивуванню не було меж, коли  собачка лягла біля дверей, обійнявши жінчині капці, почала скиглити. Я теж  просльозився.  Через деякий час біля воріт погукали. Це була господарка собачки.
- Ви побачили фото в  інтернеті ?
- Ні мені сказали сусіди,що вона у вас. 
- Альфа, - звернулась вона до собачки.
- Йди сюди.
Але  манюня ніби не чула.
- Альфа!- сердито крикнула жінка.
Я взяв малечу на руки і віддав жінці, помітивши в очах  собачки відблиски суму.
- Спасибі, подякувала господарка собаки.
Віднісши її  на декілька кроків від огорожі, вона відпустила Альфу і та  стрімголов побігла назад до мене.
- Чого це вона? - запитав я.
- Та він бив її… Жінка повернулася і забрала в мене крихітну Альфу з рук.
- Тепер прийдеться прив’язати, - сердито сказала жінка.
Я ще довго стояв біля воріт і з сумом проводив  очима маленьку Крихітку….