Кормит очи мне...
Ананьева Олега Валентиновича, г. Гомель
8.
Кормит очи мне дальняя даль.
Сенокосы и лента реки…
Птицей взор мой куда б ни летал,
среди звёзд всё стога-маяки.
Словно к прошлому – вехи, мостки
в легкомысленной юности схрон,
где, как братья, с дружком мы пасли
лошадей, забывая про сон.
Где над речкою тайна плыла,
от костра вился лёгкий дымок,
ночь Ивана Купалы – темна,
средь кувшинок качался венок...
Сбрую – прочь. Космы грив ухватив,
на конях входим в воду верхом.
В их зрачках – свет преданий седых,
так рождённым в Полесье знаком.
АКАНІЦЫ ПАМЯЦІ (З цыклу вершаў)
8.
Корміць вочы мае далечынь,
Сенажаці і стужка ракі.
Куды позірк свой птушкай ні кінь –
Паміж зорак – стагі-маякі.
Да мінулага – вехі, масткі,
Дзе юнацтва нядбалага схрон,
З дружбаном мы, нібы сваякі,
Коней пасвілі, забыўшы пра сон.
Па-над рэчкай тайніца плыла,
А над вогнішчам – лёккі дымок…
Ночь купальская ўчора была –
Між лілеяў завязнуў вянок…
Паскідаўшы аброць і сядло,
Грывы долу – ўвашлі коні ў раку.
Ў іх вачах – сівых сказаў святло,
Так вядомае палешуку…
Свидетельство о публикации №125082202912