деревiй

У цьому сенсі мало запитань,
а відповідей менше, чим хотів би
почути зараз. Чується - одстань.
Застигнеш недалеко від садиби,
і станеш дибки - як вдалося це?
Який там сенс, він втрачений довіку.
А потім йдеш, ховаючи лице,
не знаючи - куди, і, навіть, звідки.
Садиба, що стоїть, як удова,
коли ти зазирав сюди востаннє?
Питання є - душа іще жива?
Та відповідь дорожча за питання.
В якому сенсі? Грай - не переграй
серпневими словами коло хати.
Така словесна гра пташиних зграй,
що можно залюбки про шось брехати,
наприклад - тут бував не раз, не два,
потроху копирсався десь у крамі,
затримувався майже до Різдва,
підсвічував подвір'я ліхтарями,
з криниці воду пив та їв з ножа.
Ніхто не стане це перевіряти.
Стара сусідка, злюка і ханжа,
оцінює твої щоденні втрати -
загублені любові, спокій твій,
та спогади, яких лишилось трохи...
Стоїть на підвіконні деревій,
знайомі очі дивляться з картохи,
птахи щебечуть. Видихни на скло,
пиши на плямі пальцем - досить, вільний!
Немає сенсу? Серпнем обпекло?
Та й що? Задовольнися половиной
знайомих слів і сенсу не шукай
у відповіді, бо питання хибне -
навіщо зазираємо за край
того, що неодмінно нас поглине?
Родився, марно жив і хутко зник,
як швидко все... Скажи - чому ж радіти?
Ще трішечки, кохана, піде сніг,
і гратимуться білим снігом діти.
Насамперед у тому сенс і є -
за серпнем - осінь, що іще шукати?
Як часто б'ється серденько твоє
одним питанням - як ти, милий, як ти?