Угомонись, мій глупий ум,
як струмінь перед водоспадом,
аби затим, немов бурун,
яскраво ринути каскадом
сріблясто-кришталевих струг,
подібних на жемчужні низки,
для того, щоб невпинний пруг
у мить розсипався на бризки,
на тьму — до гибелі — думок,
безцінних, наче Бога шкелко,
і крайній з першим тут рядок
ті ж мали сенси, що й веселка.
світлина: Віктор Оніщенко. Маленький водоспад
про шкелко струги та веселку
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125081808090
Свидетельство о публикации №125081808090
Рецензии