Музи поема про iнакшiсть

Музи не мовчать - а втім, що їм робити?
Як розкрутити колесо історії у вірний бік?

Вірно!
Вірно, треба забути про сутність "муз",
Стати деміургинями!
Стати полум'яно - кочовими
Сторінками сьогодення!

Жінка не завжди віддзеркалює,
Не завжди затіняє,
Вона сутністю своєю волає:

"Слово в мені.
Не чорнодухий обряд, а Слово -
Натхненне, барвисте, розмаїте...
Слово в мені, а відтоді й дія -
Не копіювати, не компілювати,
Не піддаватися на чари хтивості,
Словом відбудовувати.

Слово стане верстатом,
Надрукує нову реальність,
Воно поєднає картини жіночності,
Сили - в етикеті та прямоті.

Слово - відгалуженням думки
Підкорить нові міста, чисті золоті поля,
За верстатом покличе
Натруджені руки,
Ошаленілі від римування,
Позування, відбудови
Риси нових жіночих облич.

Облиш думку про Жінку як порожнечу,
Облиш спогади про неї як давно забутий сад,
Вона і є те дивноколо, той верстат,
Вона і є Джерело!

Чeрниця без відриву від світу,
Жива, але зі стишеним інстинктом,
Яскрава, але внутрішньо незалежна,
Ігнорує тяжіння тіл,
Проти суму та болю йде наосліп,
Обираючи найчистіший

Смолоскип...

Їй - летіти за обрії,
Їй - занотувати епоху,
Їй - десь вередливо розкришити
Мову на діалекти, а потім склеїти
Наново,
Зашити темряві рота,
Кожен день без спокуси -
Вишукане марево,
Вона - не інкубатор, чуття її
Суто платонічні.

Вистрілює вгору римами, порівняннями,
Епітетами, Епіктетом...

І знов поринає у міжсвіття,
Міжчасся,
У багатомовну багатокрилість!!"