Вечірнього неба п’янливий кагор
Прикрасив хмарки на прощання.
Змінився спекотний мажор на мінор,
Воскресли таємні жадання.
О, літо! Завжди, недостатньо, на жаль,
Твого життєдайного сяйва!
Ще трохи й ранкових туманів вуаль
Замінить осіння заграва.
Ще сонце щодня не шкодує тепла,
І нерви страждають від спеки.
А в пам’яті – спогад, як липа цвіла,
Червневі хіти й саундтреки…
Так жарко, здається, що зараз помру,
П’ю воду холодну й мохіто,
Хоч знаю, що взимку згадаю жару
І марити буду про літо…
А лiта завжди недостатньо
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125081507689
Свидетельство о публикации №125081507689
Рецензии