Він Бога звинувачував у скруті,
Коли був голод, війни, смерті, танки.
У невдачах він шукав Божої провини,
І плакав тихо, проклинав світанки.
Але Божа Душа його не осудила,
Любов'ю ніжною всього благословила.
Текла, любов, як річки, глибокі,
Він серцем Бога так признав навіки.
До нього добра чиясь Душа схилилась,
та до його Душею лагідно обвилась.
Спочатку він здригнувся й подивився,
А потім Світлу й доброті вклонився.
Але Божа Душа його не осудила,
Любов'ю ніжною всього благословила.
Текла, як річки, тихі й глибокі,
Він серцем Бога так признав навіки.
Щоб відпустити все, що Душу тисне,
Він до Небес молився так щиро навмисне.
І кликав він до світла де все ліпше,
Поки не став собою, як раніше.
Але Божа Душа його не осудила,
Любов'ю ніжною всього благословила.
Текла, як річки, тихі й глибокі,
Він серцем Бога так признав навіки.
Каяття
© Copyright: Мария Майор-Килиманн, 2025
Свидетельство о публикации №125081503345
Свидетельство о публикации №125081503345
Рецензии