Дивлюсь на двір крізь вікна запітнілі,
Немовби в нереальності живу,
Летять додолу краплі обважнілі
І падають печаллю у траву.
“У всього є кінець, – говорять люди, –
І смуток, і дощі – не назавжди…”
Чому ж тоді стискає туга груди,
Душа благає долю: “Пощади!..”
Проходить все… А що замінить відчай,
Хвилини безнадії і журбу?..
Чи піде назавжди тривоги безкрай?
Чи дасть Господь надію, хоч слабу?..
Вже скоро попливуть листки опалі,
А сильні світу все ведуть торги…
Секундами життя в калюжах краплі
Малюють довгих роздумів круги…
Немовби в нереальностi
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125081408050
Свидетельство о публикации №125081408050
Рецензии