Читачу мій! Я дякую тобі
За те, що ти даєш мені наснагу,
Читаєш вірші навіть уночі
І розділяєш горе і зневагу.
Читачу мій! Ти поруч в мить сумну,
Завжди знаходиш тепле слово втіхи.
Я йду з тобою разом по життю
І довіряю почуття зневіри.
О, мій читачу! Хто без тебе я?
Без чуйності душа моя бідніє!
Ти – мій порадник, Муза і жага,
Без тебе навіть думка половіє*!
Я дякую тобі за усміх твій
І за сльозу, що скотиться раптово,
За те, що ти у цій війні страшній
Знаходиш час в моє вникати слово.
Твою присутність чую я завжди,
І зараз ти рядки мої читаєш,
Можливо, хочеш руку простягни,
А може, у фантазіях витаєш…
*Половіти (тут образно) – втрачати колір, бліднути, гинути.
Я дякую тобi
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125081408011
Свидетельство о публикации №125081408011
Рецензии