Нудьга та спека

Так прикро... Як нудьгу перебороти?
Нас двоє, ми зосталися від роти
колишніх спадкоємців міст і сіл
у серпні та у спеці, так здається.
І знов тремтить, як хвіст пташиний, серце,
а час іде і тисне звідусіль.
Куди сховати спадщину? Від кого?
У серпні так багато від міського,
і зовсім небагато від села...
Як впасти перед богом на коліна,
відчувши - ми обидва тільки глина.
Ми - глина. Ще не добра і не зла.
Нудьга та спека. Місто, як на картці,
у серпні квіти ніжні та картаті,
повітря пахне порохом вночі,
а спадщина - розібране каміння,
іржавий танк, підірваний на міні,
вогонь, міста і сeла нічиї.
Дві мови проміж мною і тобою,
сваритися, готуючись до бою,
ми можемо і вміємо двома.
Тому за кращє слова не казати,
бо серпень, і які сьогодні жарти,
як можна про війну та жартома?
Не можно, що ти... Спека з'їла очі,
скажи мені, як сни твої дівочі,
ті ж самі, що дивилась до війни?
У мене інші... Прикро нудьгувати -
каміння, скло і пил, шматочки вати,
сирий підвал, щури і таргани.
Нам спадшину ділити? А навіщо?
Над містом небо, бог - він трохи вище,
а часу обмаль... Обмаль взагалі.
Кохана, що тобі ніяковіти,
коли у тебе губи наче квіти
останні на обпаленій землі.