Стільки часу ми вже у болоті,
стільки років у страшній війні…
Відкладаючи життя на потім,
тонемо свідомо у багні.
Їй і краю, і кінця не видно!.
А кому потрібна ця війна?
Чому наша доля незавидна?
Перспектива чом така сумна?
Бо п’ємО із чаші руйнування
рік за роком, місяцем, щодня…
Губимо життям своє кохання,
пливемО баластом навмання.
Чи свого не слухаємо серця,
долю споглядаючи жаску?
"Завтра" здобуваємо у герцях
і будуєм зАмки… на піску.
29.07.2025
Чаша руйнування
© Copyright: Олександр Мачула, 2025
Свидетельство о публикации №125080901861
Свидетельство о публикации №125080901861
Рецензии