Нерв
І не робити посмішку на лиці,
Коли на душі лиш подряпини і синці,
І втомлена після бою...
І з ким ти така войовнича? Спитаєш ти -
У тебе у мріях котики і кити,
У тебе на стінах зіроньки і квітки!
А я відповім - з собою...
Виходить, сама собі я смертельний враг,
І як вибиратись з халепи? Не знаю як.
У мізках суцільний безлад, страшний бардак,
А в органах інших тим паче.
Читала розумні книги, чавила фреш,
Слухала психоподкасти та інший треш,
Віщають усі, що посієш, те і пожнеш,
А мій агроном партачить.
Він сіє мій час, а вирощує дикий біль,
Всі спогади тьмяні, бо в темних коморах цвіль...
Не знаю, він шкодить навмисно чи мимовіль?
Чи просто такий ледачий?
Я каву доп'ю, стану суперсуворий шеф!
Усіх позвільняю, хай буде багато жертв!
Залишу собі лише цей незіпсований нерв...
І хай він мені пробачить...
Свидетельство о публикации №125080500595
Ваш вірш якось так загартовує від початку до самого кінця; заряджає впертістю та супротивом..., в тому числі — проти болю.
Ваш "аргоном" нещадний, та він, як мені здається, дещо вчителює, повчаючи нас долати і себе, і обставини.
Близьке мені внутрішне поетичне забарвлення цих Ваших строк.
І мова яскрава і живуча. Остання кульмуніюча теза — чудова знахідка.
Дякую...
З повагою, А.Безпавла.
Алёна Безпавлая 06.08.2025 21:19 Заявить о нарушении
Юка Санна 30.08.2025 12:48 Заявить о нарушении
Бажаю щастя та миру, А.Безпавла.
Алёна Безпавлая 30.08.2025 13:26 Заявить о нарушении