884. Сцена 5 фрагмент 3. Леhенда

Пьеса по мотивам рассказа и визуальной новеллы "Зайчик".

Сцена 5 (фрагмент 3). Легенда

Прихожая дома Полины

ХАРИТОН: Блукає лісом – і у хащах
Ведмідь на липовій нозі,
З голодною слиною в пащі –
І із ціпком, що з берези.
По селах сплять птахи і звірі,
Не спить лиш баба, і без міри
Удома шерсть його пряде,
Ведмеже м'ясонько жере.

Легенда тут одна ходила,
Колись, іще в лихі часи,
Коли був голод на Русі,
Жив єгер, тут один, бурмило.
Так обкрадав усіх, що страх
І в перших виступав рядах.

Кричав, що в лісі він хазяїн...
Почав з родиною життя,
аж чує він таке протяжне,
Собаче жалібне виття.
І чує через двері голос,
Що сповіщав йому про голод,
Дружини голос? - але ні,
Мов чорт у пекла глибині:
"Будь-ласка, відчини ці двері!" –
"Ні, геть від мене забирайсь!
Нічого я тобі не дам!"
Аж раптом голос став відвертим:
"Коли не вийдеш, ніж візьми,
Хоч шмат від себе відітни!"

До ранку сидячи в підвалі,
Аж поки півень заспівав,
Кричали голоси від жалю,
І з сонцем стихли лиш. І встав
Той єгер мовчки із підвалу,
Дізнавсь, що темрява ховала,
І ось, через туману дим,
Родини віднайшов сліди…

Повішеними. Ну а вдома
Вже всюди дикий звір снує:
Майно його – вже не своє.
Занила совість, як оскома,
І за злочинства тії в ліс
Затяг його назавжди біс.


серпень 2025

Русская версия:
http://stihi.ru/2025/04/01/6263