Якби. Дует

Дует із Лією Лембергською

Лія Лембергська:

Якби весна писала вірші,
Вона б писала саме так:
Без зайвих фраз, без драм і тиші –
Лиш струмінь ніжності в руках.
І в цю секунду все навколо
Стає ясніше, ніж колись.
Це не «люблю» — це вище слова.
Це те, чим ми уже зрослись.
Як подих перший після шторму –
Ледь чутний, мов ковток весни.
Так небо хилиться додому,
Де вже - не ти і я, а «ми».
Це як уперше зрозуміти
Сенс всіх пісень без зайвих слів,
Як голос твій - магніт до світу,
Що вглиб усесвітів привів.

Ілахім:

Коли б писало вірші літо,
Воно б творило саме так:
Води в рядках нема і сліду.
А це натхнення вірний знак.
Там палкість слів, що спопелити
Та воскресити можуть вмить.
Танцюють литосферні плити,
Коли світам з небес сурмить
Господній ангел Одкровення
В ліричнім стилі soul jazz.
Це як дует Rob Zombie с Enya.
Це, пульс, що обганяє час.
Там ейфорія горілчана,
Коли ковтнув води з лиця.
Там губи - начебто прочани,
Що ваблять їх святі місця.
Куди приводять ці маршрути -
Х-файл під грифом "eighteen plus".
Тому ніяковіє рута -
Їй трішки соромно за нас.
Там виклик для усіх традицій.
Безпосередність дітлашні.
Коротші ночі за спідницю
Та вії, довші, аніж дні.
Дарма куйовдиться десь долі
Безсиле вжалити вже зло.
За все минуле вдячні долі,
Бо нас в цю ніч воно вело.
Болючі ночі, дні найгірші -
Компенсувалися сповна.
Якби любов писала вірші,
То зримувала б нас вона.


Лія Лембергська:

Коли б вірші писала осінь —
Це був би стогін між гілляк,
Де листя падає, як коси
Мої… тобі на груди м’яко так.
Це спека, схована в тумані,
Це подих жару на щоках,
І вечір хилиться в бажанні,
І серце б’ється, що аж страх.
Це ковдра з запаху каштанів,
Що ледь торкається плеча,
Це поцілунки — як тумани,
Що тануть, не знайшовши дна.
Це погляд — довший за бажання,
Що обіймає навмання.
Це тіло — спрагле до кохання,
Де кожна мить — уже весна.

Ілахім:

Коли б зима поетом стала,
Її поезія була б
Такою: строфи - мов кристали.
А в них обійми ніжних лап
Ялинок перед новоріччям –
Мовляв, тримай, не відпускай,
Як Данте – образ Беатріче!

Це наче зникла рима-Кай –
За ним блукати думці-Герді
Крізь кучугури творчих мук.
Це стан, коли не краще смерті
Нестерпний холод від розлук.

Там почуття, немов лавина,
Не помічає перешкод.
Там цілина душі невинна
Скида суворий свій дрес-код.
Це наче два герої Лонга -
Що Лесбос їм, що Соловки.
Це рот, неначе ополонка,
Відтаяв миттю залюбки
Для поцілунку, мов востаннє,
Бо плоть єднатися зове.
Це наче кинувся Титанік
Грудьми на серце льодове.

Там п'ють любов-коктейль з вулкану,
Де кубик-айсберг розтає,
Як іншим всім недоторканне,
Нестерпно-звабливе твоє
Таке палке й солодке тіло,
Коли воно в моїх руках
Сором'язливо затремтіло,
Щоб ніжність відігнала страх.

Це відчуття: весна все ближче.
Сніг замітає всі сліди
В минуле те сумне, коли  ще
Не віднайшлися я і ти.