я - катастрофа

звикла бути тою, хто не значить
пишу з нічого для нічого
зоряний пил мене пробачить
що підійшла я до порога
до станції останніх сенсів
останньої не-причини
минуложитніх екстрасенсів
що в герці знались аж до спину
до спину крові, думки, слова
до спинних і святих вібрацій
скажи ж мені що я чудова
серед рахунків, змін і рацій
про звичність колій остогидло
усім в полонах міркувати
як була я усім огидна
таке казала навіть мати
вона не бачить в мені душу
мене не бачать кроворідні
я виживати тільки мушу
мій хліб - душевні муки й злидні
тим, хто в полоні, співчуваю
і плачу над клітками світу
я розумію, хоч не знаю
чиї ми люди, Чиї діти
я мало знаю й не бажаю
ставати в позу над-причини
я знаю тільки те що знаю
про плач нічийної дитини
я знаю, от брехать не буду
досвідченим є це знання
що бачила багато бруду
ще на світанку, зпорання
як матір бідну домагались
у поїзді мого життя
я плакала і сподівалась
на справжнє істинне буття
багатонемічною була
коли з;явилася на світ
таке, людським всесвітнім гулом
не треба й вам сто літ в обід
я завжди була як з туману
усе в собі і в мріях, снах
я знала що поля обману
мене чекають у очах
переробити я хотіла
себе під світ, себе під дим
та полум;я в мені горіло
і я горіла разом з ним
пишу і плачу, я дурненька
чекаю холоду і мук
але душа моя маленька
поміж великих Батька рук