Колись урветься і моя строфа,
У Вічності душа відчує спокій.
А, може, хтось допише ті слова,
Що смутком упадуть на стежці божій?
Урветься думка про реальний світ,
Про те, як важко жити без польоту,
Про сльози і журбу малих сиріт,
Про втрати і жалів невтішну ноту.
Урветься слово, як напругий нерв,
Натягнутий від розпачу і горя,
Про те як убивав людей свинець,
У душах сіяв тугу і бездолля.
Про те, як важко з ранами в душі,
Як холодно від вразливої фрази!
Як гірко відчувати в самоті
Емоції зневіри і відрази!
Урветься вірш, та крізь століть димок
Я зіркою дивитись буду з неба,
Можливо, хтось допише мій рядок,
Все інше у віках мені не треба…
Можливо
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125080307482
Свидетельство о публикации №125080307482
Рецензии