я хтiв би
де час зневажало дитинство,
де диким поли;ном гірчили меди;,
і це було більше безчинства,
де зорі сіяли в свічаді ріки
то срібними, то золотими, —
а, може, купави були ті зірки
і плавали ту;ми над ними.
Я хтів би навчитись співати пісні-
посвяти, як жайвір світанку,
такі благовісні і ледве сумні,
немов прощавання на ґанку.
Я хтів би вернути коштовний рушник
до покуті рідної хати —
туди, де Пречистої лагідний лик
на тебе дивився, як мати.
Я хтів би припасти на груди твої
і так безутомно заснути,
як взимку під льодом не сплять ручаї,
готові на бій без покути.
За все, що хотів би, і ще за життя,
за мрії, пов'я;зані жму;том, —
мені наказав непохитний суддя
загинути тут, під Бахму;том.
Свидетельство о публикации №125080305687