Чому плачуть діти, і ракети летять?
Чому над землею — знов вибухів шах?
Чому кожна ніч — це навала і жах?
І небо палає, мов серце у прах.
Хіба маля не заслуговує сміх?
Хіба не для щастя народжений вік?
Хіба не для казки — той погляд ясний,
Що в страху під землею шукає весни?
Чому наші діти ростуть у війні?
Чому в них іграшки — це сни на війні?
Де мати в сльозах, де тремтить кожен дім,
А світ — мов глухий, і мовчить між людьми.
Грають депутати у військовий ефект,
Життя — на нулі, а в кишенях — бюджет.
Їм цифри й папери — а нам труни й кров,
Їм гра на високих, а нам — похорон.
Та кожна сльозина — це крик крізь віки,
Це вічне «за що?» в глибину самоти.
І виросте правда крізь попіл і дим —
Бо діти — це світ. І майбутнє за ним.
Весна - у снах вiйни
© Copyright: Андрей Раков, 2025
Свидетельство о публикации №125080304760
Свидетельство о публикации №125080304760
Рецензии