Ми не мали імен, лише дотики й сни,
Лиш погляди, схожі на спалахи в небі.
Я – з твоїх уяв, ти — з моєї весни,
І шукали себе — не в словах, а в потребі.
Там, де тиша тихо пестить обох,
Де дотик — мов шепіт на тонких плечах.
І з тобою ми наче з різних епох..
Де час — це лиш мить на двох у серцях.
Ми були, як вогонь, що не знав своїх меж,
Чи як ніч, що торкається рани без страху.
Ти — мов світло з моїх найглибших одеж,
Я — як шепіт твого неспокійного птаху.
Там, де подих стає, мов обітниця снів,
І між шепотом — тиша звучить голосніше,
Ми несли свої душі, мов човен без слів,
Крізь вогонь, що ставав все дедалі палкіше.
Незнайомцi
© Copyright: Елена Белозуб, 2025
Свидетельство о публикации №125080200468
Свидетельство о публикации №125080200468
Рецензии