Я повертаюся до себе,
як розумію в чому річ.
Чи кличе нас любов,
чи треба
залишити її узбіч.
Бо вже в минулому ті очі,
в яких жив жвавий погляд так,
що малювала їх охоче,
немов присутності ознАк.
Те майже дихання в повітрі,
та поряд звук серцебиття,
в емоціях задухи літній
подій про наші відчуття.
Сьогодні смуток,
бо є відстань
безмежна і питання є -
чи знайде пароплав наш пристань
для двох, де затишно стає?
Де знову голос у тремтінні
засмутить розум
для обох.
Як віч-на-віч, при шепотінні,
на рівні вищому
любов.
30.07.2025
Я повертаюся до себе...
© Copyright: Светлана Пузина, 2025
Свидетельство о публикации №125080204292
Свидетельство о публикации №125080204292
Рецензии