Вже світанку на обрій лягла шлея
чорна ружа нічна відквітла,
позаяк, мій владико, я тінь твоя,
похідна сирота у світла.
За тобою шалаюся по п;ятах,
як за храмом апсида східна,
чи як вірний собака прикутим, ах,
супроводжую хрестовидно.
Де таємно Почайна тепер тече
набуваю напевне віру,
і, як водиться тіні твоїй - натще -
для цвяхів підставляю шкіру.
Сповідальну ніч обриває приліт -
навіжених шахедів зграя.
Через сотні дитячих убитих літ,
розумію, тебе немає.
А є тільки одна, невгамовна лють,
забираюча біль у плоті.
Залишається ледві остання путь -
заклювати баньки мерзоті.
Чуєш, янголе, друже мій, не свічу
із кадилом твоїм на сіні,
дай рушницю і кулі, і я помщу,
і вернуся на місце тіні.
болить
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125080203059
Свидетельство о публикации №125080203059
Рецензии