Сон-спомин

П'ята  година ранку.Прокинувся від сну,що тільки-но наснився.Це не фантазія мозку,а сон -спомин.
  Мабуть 80-й рік.Я молодий хлопець,сповнений мрій та надій.Харків,релейний завод.Я працюю в службі КВП(КИП).Молодість,вона завжди романтична,бурхлива та непосидюча.Хотілося чогось незвичного,перспективного.Якось пішов до редакції заводської газети,де мені запропонували бути позаштатним кореспондентом ( звичайно це голосно сказано) ,але були завдання взяти інтерв'ю в когось із працівників заводу.Там же я надрукував свої перші вірші.Та мова не про це.Пам'ть вихопила такий сюжет:
Зима,вікно нашої майстерні  сто третього цеху було напроти вікон  іншого цеху,іншої служби.І ось з нього визирнули дівчата.Молоді,вродливі.Ми з хлопцями кинулись загравати ,перекликатись з ними.Якось в  редакції мені дали завдання зібрати матеріал для статті і виявилось,що  це про цих дівчат.Я не пам'ятаю тонкощі,але пам'ять вихопила віршовані рядки однієї дівчини,які вона присвятила мені:...
   Я помню: снег летел,окно открыто.
   Ты смотришь ласково,так нежно и тепло,
   В глазах любовь,тоска людская скрыта -
   Не знаю,что сдружить нас вмиг могло!
   Тебя я мало знаю,слышу мало
    И вижу редко,но ты рядом,здесь,
    Пишу сейчас,чтоб легче думать стало
    И помнить,что ты где- то есть.
Я навіть не пам'ятаю подальший розвиток подій,не пам'ятаю  ім'я цієї дівчини ,але  пам'ять тримає ці рядки в собі,бо вони такі відверті, щирі ,теплі.Так інколи сон,простий сон ,здатен розбудити в душі те,що знаходиться десь далеко в  її глибинах .

02.08.2024