Нiсенiтниця

Я щоразу плестиму нісенітниці, ти не слухай їх – то даремно:
Про квітування, сонце і птахів магічних,
Про якись-то книжці із дитинства,
Про те, як я марную дні й не відчуваю часоплин,
Про жабок у батьківському ставці,
Жарти про нафту й казна-що буває.
Ти навіщось слухаєш кожен раз.

Давно охрестив би казки мої дурницями,
Але ніби справді для тебе вони цікаві.
А намалюймо крейдою на асфальті
Якусь багательку, смішну і безталанную,
На безліч сцен всупереч жанру,
Але насправді таку, що і сенсу обмаль,
І поки не скінчиться крейда, то поговоримо
Про якихось неіснуючих істот,
Про дальність космосу
І ліцензування магії, і ще про те, що
Результатів кідка двадцятигранника
Безліч більше за двадцять.

І немає з чого перейматися,
Тому що і все навколо – це лишень гра,
Казна-коли почалась вона з складних правил,
Але в тому й причина, що все вагоме – дрібнота,
І в мене намає суттєвого щоби сказати,
І я говорю абищиці напоказ і в риму,
І ховаю свої дещиці в неба блакиті,
І в тому, що має бути сказаним й непочутим,
Таки ось безглузді дурощі.

Таке ось моє чудернацтво майже дитяче,
Наче в крові у мене весна і літо,
Та справа в тому, що й всесвіт мені – дрібниця,
І простір його нескінченний, зоряний безмір
То далебі мізерія, й тільки ми
Відчуваємо ваги фізики, гравітації,
Часу і пилу туманностей,
Але навіть не уявляючи
Відстані світлових років
І кольори галактик,
Це щось далеко поза межами свідомості,
Але в мене немає свідомості взагалі,
Лише цей вірш, прикрашений витребеньками гарних слів,
Але і значення в ньому не більше, ніж ти побачиш.

Таке може статись, що найважливою стане нікчемниця раптом,
А якась мализна може ранити й червоніти,
Тому я складаю вірші з дрібничок:
Із почуттів і тополиного пуху,
Із арамату кави, ранкової смути,
Із драконячої луски і яблучних пирігів,
Із обіцянок, паперових журавлів,
Крапель дощу, солодощів, оксамиток,
Із радощів і жалощів, але загалом дурничок,
І якщо хочеш без усіх ціх дріб'язків,
Я коли-небудь тобі напишу листа
Найсуттєво і найвісоміше, але в ньому
Буде лише єдине вагоме слово,
Через яке я, либонь, все це й говорю...
Але доти, знову і знову,
Слухатимеш всі казки, всі ці дурниці
Без жодного сенсу.
Такая ось нісенітниця.