Чорна ожина в долонях — мов солодка крапля роси,
Стежка вузька поміж смерек ховає у тіні гриби.
Сонце розсипало мед на плечі гірської трави,
А в небі повільно пливуть, мов думки, полуденні хмари.
Коні десь дико пасуться — німують під вітром їх гриви,
Вони — як вільні тіні в тумані, що мріють крізь сутінки сиві.
Дзвіночки бринять у траві, мов дівчата в вінках стидливі,
І світ у мовчанні пульсує — у тиші простій і правдивій.
Смарагд полонини блищить, ніби хвиля, що спить на вітрі,
Гілки ялиць шепочуть старі, неписані сни.
Краплина дощу на губах, а в повітрі — гірські молитви,
І кожна травинка пульсує до серця землі.
Пахне в повітрі медом, вологим мохом на скелях,
Ліс говорить мовою літа — і спогади сплять у оселях.
Ягоди стиглі світяться сонцем в густих ялівцевих стелях,
Сонце тихо ховається в теплих вечірніх кишенях.
28.07.2025
_____________
Гiрська мова мовчання
© Copyright: Анна Христова 1, 2025
Свидетельство о публикации №125073104276
Свидетельство о публикации №125073104276
Рецензии