Юрий Андрухович. И пусть не нам сегодня сладки яго

               ***

И пусть не нам сегодня сладки ягоды,
вода, как шёлк, живая из ключа,
и две ладони, что согласьем связаны,
так трепетны, как на ветру свеча,
 
пусть не для нас фонарь включила улица
с ночным кафе, подсвеченным и теплым,
и всё что продаётся, всё что купится,
пусть не для нас уже, что ж мы потерпим,
 
соблазны обойдём, ведь это торжища,
где взвесив золото подсунут бронзу,
где радости, как грубые полотнища,
купечество отмерит, с лестью: -- «Бонза!»
 
росистые луга под небом ранним,
хлеб крошат пред церквями голубям,
и надпись полустёртая на камне:
мудрейшим вопрошать – жаль, что не нам.
 
Но всё ж и нам, пусть краткий, миг дарован,
блаженен он, пусть нить его тонка,
нас ночь сокрыла под своим покровом,
и ты в меня втекаешь как река.

           Юрій АНДРУХОВИЧ
               * * *

Нехай уже не нам — солодкі ягоди
й вода з ключа, шовкова і правічна,
і дві легкі долоні, спраглі злагоди
в тремкому палі, мов на вітрі свічка,

нехай уже не нам — ліхтарна вулиця
з нічним кафе, підсвіченим і теплим,
і все, що продається та купується,
— нехай уже не нам, а ми потерпим,

спокуси обійдемо, ніби торжища,
де на вагу оздоб — тіла мосяжні,
де радощі, немов цупкі полотнища,
купецтво переміряло на сажні,

ранкові небеса й луги незаймані,
і хліб, що голубам на площі кришим,
і надписи, полишені на камені,
нехай уже не нам — нехай мудрішим…

А все ж і нам принаймні мить дарована,
але така блаженна і тонка:
ця ніч на нас накинута покровами,
і ти течеш до мене, як ріка.