Цикл вiршiв про лiто

До осені – пів кроку

Ще геть недавно липи цвіт духмяний
Все місто огортав, сипав квітками,
І літній ранок ніжно-полум’яний
Співом пташок дзвенів понад світами.

А нині першим золотистим листом
Вже грає вітерець. Бринить серпанком
Ранкова свіжість. Ти проходиш містом –
А хризантеми заглядають в ранки.

Вода в Дністрі тепліша від повітря.
Ранковий спокій словом не порушу…
Палахкотять між горобини віття
Вже ягідки і смутком сиплять в душу.

Пів кроку ще до осені зосталось,
І ти стоїш на березі в тривозі,
Бо вже тепла – лише на айстрах малість,
І щедра осінь в міста на порозі.

І лине час, і роки пропливають,
І все життя в буття круговороті:
За золотом сніжок пройде по гаю,
А далі – весни на мажорній ноті.


Жасминові ранки

Заблукаю в заростях жасмину,
Огорнусь в серпанки ранні росні.
Зацілує сонечко перлини
Тих краплин, що посріблили коси.

Вітерець червневий тихо й ніжно
Пелюстками сипле, наче снігом,
І слова в рядочки ляжуть втішно,
Мрії квітнуть, мов дива, індіго…


Матусі (Мальви)

Серед диво-трояндів розмаю
Під південним пекучим сонцем
Я матусині мальви згадаю,
Що квітують під рідним віконцем.

Щось шепочуть яскраві квіти
Таємниче трепетно-ніжно.
Я попрошу липневий вітер,
Щоб матусі дав звістку спішно.

Хай полине понад  світами,
Вмить промчить по дальній дорозі,
Хай постука в вікно до мами,
Всипле цвітом на ріднім порозі.

Хай розкаже моїй матусі,
Що сумую щоденно-щонічно,
Хоч думками додому вернуся,
Що матусині мальви – вічні!

Літо

Розгубило літо срібні роси,
Заплело пшеницю й квіти в коси,
Розгулялось зеленню розмаю,
Простелило нам стежки до раю.

У ріднім краї вся земля квітне,
Лише в парі серце не самітне,
Тільки з милим щастя серед буднів,
Тільки разом душі не заблудлі.

А я люблю наше прекрасне літо,
Як липа шелестить пахучим цвітом,
Коли шепоче поле золотисте,
Як мак розквітне, наче у намисті.

Коли троянди дивними квітками
Заполонили весь край поміж нами,
Коли грайливий теплий ніжний вітер
Колише щиро вишень пишні віти.

Прощання з липнем

А мені так хочеться літо
Загорнути в шматочок неба,
Цілувати у росах квіти
І віршами мчати до тебе.

Я ще хочу пшениці колосся
Заплести у вінок з квітками,
І пташине дзвінкоголосся
Ще щоб довго пливло над нами.

Я в серпанки хмільні ранкові
Зацілована сонцем лину.
Друзям щиро зичу любові,
В кожнім слові – життя краплину.

І нехай небеса над нами
Розквітають зорями тихими,
Ллється музика над світами
І від нас відпливає липнями.

Росяні світанки

Вийду в поле знову на світанні,
Заблукаю по коліна в росах,
Всі роки найкращі полум’яні
Я віночком заплету у косах.

І нехай вже промайнуло літо,
В павутинці хай блищить росинка,
Та теплом наша любов зігріта,
Поміж нами ніжність, мов перлинка.

Вже роки промчали, мов світанки
Під сузір’ями на видноколі,
Ми з тобою, милий, наші ранки
Засіваєм перлами поволі.
Серпень
Паперівки падали в садочку,
Мов з дитинства - дивний передзвін.
У моєму рідному куточку
Так ступав землею щедро він.

Чорнобривці в мами під віконцем
І сьогодні пишно так цвітуть,
А палке серпневе ясне сонце
У росинках віддзеркалить суть.

І в прийдешнім серпні, і в минулім
Серпанковим подихом століть
Всі літа, що птахом промайнули,
Заплету я в спомини суцвіть.

Хризантемами марить серпень
Хризантемами ранніми пишними
Знову серпень гуляє в садку.
Я стежинками нині торішніми
Знов до тебе, матусю, прийду.

Смутком ніжним простелю доріжку
Я до пізнього твого вікна.
І тобі подарую усмішку,
Щоб у сні ти була не одна.

Крізь далекі роки й кілометри
Я думками до тебе прилину.
Серпень сипле вже роси щедрі.
Плачу я, як мала дитина:

День за днем пролітають мимо,
Місяці вже складають роки…
Я до тебе душею лину,
А між нами – весь світ широкий.

Пригорнутися б ще до матусі,
Світанкові зібрати роси,
Хай життя у постійнім русі,
Та в обох вже сріблясті коси.
Літній день

А літній день весь сповнений чудес:
Біжать стежинки у поля тремтливо,
Вирує річка, поміж тихих плес
Грає промінчик сонячний щасливо.
Дарує нам прийдешній день тепло,
Еустоми цвітом засипа у душу.
Єдиним подихом навкруг все ожило,
Життя біжить – теж поспішати мушу.
Заграє сонце враз у вишині,
Ич, як воно яскравим ллє промінням.
І я складаю вірші чарівні,
Їх роздарую друзям. Хай коріння
Й стебельця розростуться пишно.
Квітує навкруги рідна земля.
Лиш день новий нехай не буде лишнім,
Мої пісні лунають звіддаля.
Ночей чарівних літніх  синьооких –
Одкрию я всю їхню таїну –
Порину нині, мов у тишу, в спокій,
Росу зіб’ю по травах на лугу.
Світанки пишні разом ми стрічаєм.
Тобі й мені дорога непроста,
У нас життя засіяно розмаєм
Фіалок ніжних з чистого листа.
Хай квітне день сьогодні полум’яно,
Це – щедрий дар для нас у цім житті.
Чому ж мовчати я не перестану?
Шаную спокій у твоїй душі.
Щасливі сни нас знову огортають,
Юна весна у спогадах давно…
Я знову мчу думками аж до раю… а
Ь – загляне у вікно…

Червневі роси

Огорнуся літніми ранками
І пролину червневими росами.
Я залишу буття полустанками
І пройдуся ногами босими.
І нехай росянисто стелиться
В майбуття моя світла доріжка,
А за мною – жасминів метелиця,
А попереду – сонця трішки.

А трояндів розмаю зоряно
Поміж роси мої засіяно,
Ми з тобою щастя подвоїмо
І поперед себе розвіємо.

І нехай баввовніє-вабиться
Лиш для мене твоя усмішка,
І нехай поміж буднів – рабиця,
Та у жмені вже два горішки.

Чарівні фонтани

Переливаються, вирують і співають
Під сонечком фонтани чарівні.
А сонце закотилося до краю:
Останній промінь ллється по струні.

Дзюрчить вода, вихлюпує струмочки
І жебонить під музику дзвінку.
З дитинства спомин: за селом ставочки
І каченята дикі на лужку…

Сонце зайшло. Фонтани звеселяють,
Народу гомін, радість, чути сміх.
Пісні звучать від краю і до краю.
Десь молодик на хмароньці приліг.

І зірочки на небі, наче квіти
Повисипались з кошика навкруг.
Намилувавсь красою, ніде діти,
Вже місяцю пора за виднокруг.

Усі фонтани відспівали дзвінко,
Хай засинає матінка-земля.
І вже Венера, чарівна перлинка,
На воду задивляється здаля.               
Космеї

Космеї заглядають у віконце
Поміж дощів осінніх та туманів.
Для мене вони завжди, наче сонце,
Мов спогад із дитинства, усміх мами.

Маленькою між квітів, пам’ятаю,
Разом з братами грались, пустували…
Роки пройшли, та спогади розмаю
Звучать в душі, як чарівні цимбали.

В дитинство повертаюся думками,
До неньки знов голубкою полину,
Космеї, мов метелики, рядками
Згорну віршами-думами в хустину.

Нехай вони цвітуть, хай квітнуть ніжно,
Нехай дарують спогади чудові,
А я матусі квіти всі розкішно
Вінком сплету, мов музику любові.

Їй вдячна і за квіти, і за долю,
За всі мої уже прожиті роки.
Нам би іще наговоритись вволю,
Нам би іще нажитися, допоки

Всі дні нові займаються сонцями
Яскравих спільних споминів і мрій,
Бо всі дороги, як завжди, до мами,
Бо тільки мама – сповнення надій.

Червневий неспокій

Духмяність лип мовчанням обійму
І сонцем ніжно землю зацілую.
Ще день, ще вік я визволю від сну,
І пісню ввись зведу іще одну я.

Нехай у росах ранішніх тремтить
Моє одвічне й щире одкровення,
Цей день, цю мить не втрачу – хай зорить
У ріднім краї радість і натхнення.

Троянди цвітом вистелю стежки,
Ромашки в полі – вітром сивить скроні,
Від тебе я – на відстані руки,
Тобі життя своє зіллю в долоні.

І знову дні промчать поміж віків,
І лиш тобі відкрию сокровенне.
Любить – любив, кохать лиш ти так вмів,
Наскрізь життя твоє пройшло крізь мене.

Я розчиняюсь в подиху лілей,
Кохаю щиро, лиш тебе кохаю.
Зведу над нами дике «Е-ге-гей!»
Лише з коханим путь завжди до раю.

До осені далеко…

До осені далеко! Тільки серпень
Чарівно ступить завтра на поріг.
Навкруг буяє повноцвітна зелень,
А квітів, квітів… стільки, як доріг.

До осені далеко, ми ще встигнем
У морі накупатись чи в ріці.
Та раптом впаде яблучко достигле,
А сік – немов сльозинка на щоці…

До осені далеко… Чи далеко?
Тремтить уже в серпанках срібна даль.
А над хатиною кружля лелека,
Пташат здіймає на крило. Печаль…

До осені далеко? Ой, не знаю,
Чомусь берізки в золоті стоять…
Тобі вклонюся, милий, рідний краю,
Рідна земля – то завжди благодать!
;
Казкове дитинство

А малятам так хочеться нині
Казочок багато-багато,
І читали щоб їх дитині
Почергово і мама, й тато.

А ще хочеться дітям смачненько
Ласувати варенням, медом,
І горішків, хоча би жменьку,
Груш і яблук їм також треба.

Шоколадку купіть дитяті –
Усміхається хай щасливо.
Хай чарують казки крилаті,
Мрії граються пустотливо.

Ще дитинці обов’язково
До бабусі спішити в гості:
Буде згадка, як світанково
За селом пломеніє простір.

А бабусині паляниці
Ніби тануть – такі смачненькі,
А варення із полуниці
Найсмачніше, звичайно, в неньки.

З дідусем щоб сходить на рибалку,
А із татком і мамою звично
Простувати до зоопарку
Й танцювати разом симпатично.

А дитяті так хочеться разом
Щоб сім’я завжди була у зборі,
Щоб усмішка сіяла алмазом,
Роки щастя були неозорі.

А батькам? Чого ж їм нині треба?
Щоб дитятко здорове зростало,
Всім так хочеться мирного неба,
Щоби щастя в житті розцвітало!