А він незваний завітав
У серці юності відлунням,
Немов охоплений чаклунням,
Цей дощ, мабуть, не поспішав.
Де таємниця поміж снів
Зірками плетена в алею,
Заснув між небом та землею,
Під вітру колисковий спів.
А спогади з безодні звуть,
Пробуджені, як птахи спраглі,
Крильми обтрушуючи краплі,
Минулим по обличчю б'ють.
Даруючи крізь сум'яття
Свої веселкові просвіти,
Минеться, що і не помітиш,
Як дощ, так мимохіть життя…
А вiн незваний завiтав...
© Copyright: Ольга Гресс, 2025
Свидетельство о публикации №125073004825
Свидетельство о публикации №125073004825
Рецензии