В ім'я чи ляха, чи Аллаха,
облиште свій головоломний шлях
огид. Невелемовна плаха
стоїть, настояна не на словах,
а зовсім на інакших барвах —
морений дуб хіба що не корал.
Ви потай пишете за смагу,
перо макаючи у твань дзеркал,
вдихаєте лиш власний видих,
такий же смородливий, як думки,
байдужі до зірок невидних,
яким живі ви досі завдяки.
Яка блакить на перехресті,
де журавлі літають без юги.
В безсиллі сильних мало честі,
ще менше у злиденності смаги.
До біса схил чи до Аллаха —
не знає тіль народжена душа,
а вже за трьох несе мураха
билинку до гори свого коша.
Нахаба б'є себе у груди
і звинувачує весь білий світ,
і вижидає час, як той Іуда,
доки могутній Рим ще не поблід.
про смагу
© Copyright: Цветков Александр, 2025
Свидетельство о публикации №125072905517
Свидетельство о публикации №125072905517
Рецензии