снежные русалки

снігові русалки

йдемо крізь снігопад; вечір;
чи то посміхаюся, чи то кривлюся, щільна тиша
проступила, як білі вени в синьому повітрі,
скляна шкіра вкрилася пухирцями,
і м'який хрускіт твоїх чобітків;
ти мені щось говориш -
(про пророслу цибулю, про користь риб'ячого жиру),
а слова косо і глухо врізаються в снігове марево,
як колоди сплавленого лісу по нічній річці,
але я віддаю тобі сколоту частину голови з вухом,
як ручку від розбитої чаші - сам же слухаю снігопад,
заповіді сніжинок: не люби, кружляй, уникай
тепла. і тоді потрапиш після весни в крижаний рай...
брррр... скільки ж світів, які ми ніколи не зрозуміємо
і вони не зрозуміють нас. тримаємося за руки,
потерта мідна бляха «закоханість»,
сплющуємо прірву між нами, а снігопад
киянкою тополь
забиває вогні, електричні цвяхи, золотих їжаків -
у густу темряву, облямовану насиченою синявою;
і рухається сніг із підвітряного боку на деревах -
ворушать плавниками снігові русалки
на чорних гіллястих стовбурах,
але вони щасливі! Господи,
скільки ж навколо сніжинок, зовні, і на ребрах, всередині;
ми - напівбоги - йдемо крізь рвані сіті зими,
а божевільний розкидає поштові марки
із сенбернарами, як конфеті...



* автор  Дмитро Близнюк
* літературний редактор Марічка Сташко

/вірші 2015-2021 років/



снежные русалки

идем сквозь снегопад; вечер;
то ли улыбаюсь, то ли кривлюсь, плотная тишина
проступила, как белые вены в синем воздухе,
стеклянная кожа покрылась пупырышками,
и мягкий хруст твоих сапожек;
ты мне что-то говоришь -
(о проросшем луке, о пользе рыбьего жира),
а слова косо и глухо врезаются в снежное марево,
как бревна сплавляемого леса по ночной реке,
но я отдаю тебе сколотую часть головы с ухом,
как ручку от разбитой чаши - сам же слушаю снегопад,
заповеди снежинок: не люби, кружись, избегай
тепла.  и тогда попадешь после весны в ледяной рай...
бррр… сколько же миров, которые мы никогда не поймем
и они не поймут нас. держимся за руки,
потертая медная бляха "влюбленность",
сплющиваем пропасть между нами, а снегопад
киянкой тополей
забивает огни, электрические гвозди, золотых ежей -
в густую тьму, отороченную насыщенной синевой;
и движется снег с подветренной стороны на деревьях -
шевелят плавниками снежные русалки
на черных ветвистых стволах,
но они счастливы! Господи,
сколько же вокруг снежинок, снаружи, и на ребрах, внутри;
мы – полубоги - идем сквозь рваные сети зимы,
а сумасшедший разбрасывает почтовые марки
с сенбернарами, как конфетти...