Людська душа, говорять, вічна,
Чому ж сумує, жде чогось?
Вона ж, як птах, як хмарка, вільна,
Чому ж завжди чекає щось.
Чому горює в ніч осінню,
Чому хвилюється в дощі?
Чому нудьгує в мить вечірню
І марить довго у пітьмі?
Чи заморилась від негоди,
Чи пречуває ураган?
Весь час листає епізоди,
В минуле лине, як у бран.
Людська душа, говорять, вічна,
Та хоче щастя все життя,
Невже вона настільки грішна,
Нема емоціям числа!
Щодня в турботах і моліннях,
У вічнім пошуку тепла,
В жаданнях, мріях і надіях,
У герці сил добра і зла!..
Людська душа
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125072301723
Свидетельство о публикации №125072301723
Рецензии