У віршах моїх говорю не про все,
Що є у бентежній душі.
Колись воно разом зі мною умре,
Згорить у журливій свічі.
Ховаю подалі жалючі слова,
А серце щемить, хоч кричи!..
Буває, так тяжко мовчати, та я
Мовчанню учусь у трави..
Живу у полоні розбіжних питань,
У брані заплутаних дум,
Не можу звільнити себе від вагань,
Здається, іду по льоду.
І я проростаю у блиску зірок,
У течії річки, в гаю,
Сплітаю у лузі барвистий вінок,
За хмаркою лину, пишу…
Мій сум угасає у світі планет,
Зникають нестерпні думки,
Втрачає напруженість втомлений нерв
І губляться ноти журби.
А я у примарнім скафандрі мовчань
З чутливим рядком на вустах
До берега тиші без чвар і страждань
Лечу на попутних вітрах…
На попутних вiтрах
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125072301708
Свидетельство о публикации №125072301708
Рецензии