Напівморок сіє сум
Сіро, мокро і сонливо,
Напівморок сіє сум.
Небо дивиться глумливо,
Докучає вітру шум.
День безбарвний – це, як милість,
Як спочинок для душі,
Щоб згадати щастя миті
І блакитні міражі…
Щоб подумати про сутнє,
Про своє життя-буття,
Не сказати зайве всує,
Усмирити почуття.
Помилки всі розібрати,
Усвідомити свій гріх,
Трохи навіть подрімати:
У житті так мало втіх!
Щоб коли рум’янці ранку
Знову небо звеселять,
Прошептати, як подяку:
“О, яка ж це благодать!”
Напiвморок сie сум
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125072301619
Свидетельство о публикации №125072301619
Рецензии