Сиваш

Сиваш. На карті він – затока.
Я вперто морем його зву.
Хоч хтось і скаже ненароком:
«Не звуть же деревом траву».

Траву не звуть, а цю затоку
не важко з морем порівнять,
хоч не широку, не глибоку,
що містить певну благодать.

Затока – це частина моря.
Що в морі можете знайти,
затока все в собі повторе,
а далі заськи їй піти.

Але ж Сиваш самодостатній. 
Чужих він не позичив рис,
та вмістом дуже благодатний,
і пестить душу й тіло, й ніс.

Той запах, що дарують хвилі
і невагомість на душі,
і сольові нальоти білі –
все разом в морі – Сиваші.

На островах аж стати ніде:
несуться чайки без кубла,
лиш ямку вигребе для виду
і вже гніздечко здобула.

Вона нелякана, на волі, 
в проміжку неба і води.
Живе в надводному роздоллі,
літати вільна хоч куди.

Що за принадність – мілководдя!
Ідеш, мокаючи ступні,
а під тобою та ж безодня,
неначе небо в глибині.

Перевернувся синій купол,
під дрібні брижі опустив
і синій фон, і хмарок купи,
і глузд в тобі заворожив.

Маленькі хвильки зупинились,
а небо й хмари із-під ніг
у бік нестримно покотились,
 і ти отямитись не зміг.

Зажмурся, сядь в такому разі
(то не лихий тебе заніс),
кинь відчай, стверджуйся в відвазі
і розберись: де верх, де низ.

Тобі здалось що ти комаха
в безмежнім просторі летиш.
Ти схаменись, позбався страху,
свої ілюзії облиш.

І знов навкОлишність засяє.
Іди тепер до глибини.
Вода прозорістю вражає,
очам відкриті таїни.

Бичків юрба круг ніг гасає,
і кожен жадібний бичок
живця, як ласощі шукає,
бо прагне першим на гачок.

Принаймні кажуть так рибалки…
Як тут ловили лобана!
Про рибу цю я чув ще змалку,
що нерозважлива вона. 

Коли на воду постелити
плавучі смужки з рогози
(це слід при місяці робити),
то тінь затьмарює низи.

Від смуги до самого дна
із тіні ніби утворилась
стіна в уяві лобана,
і риба враз заметушилась.

А цю уявну перепону
лобан долає перестрибом:
щодуху він летить з розгону
і ось в рогожці уже риба.

І мілина, і сіль, і чайки,
і незчисленні острови,
дотепні вигадки рибалки –
Всі ці ознаки зважте ви.

Кому без моря жити – горе,
великих їм образ завдаш,
затокою назвавши море,
що називається Сиваш.