Нехай доволi жорстко стелеш

Так дивно...
тихо ніжиться печаль...
Липневе листя теж жовтіти може...
Коханець пам"яті сентименталь
З троянд колючих
стелить ніжно ложе...
(Лія Лембергська, Коханець пам’яті)


Коктейль музичний - Кола й "Океан".
Зникає час - коли ще той світанок...
А прохолода, наче дон Жуан,
Навідала природу - донну Анну.
То й листя шелестить, немов плітки
Шепочуть рано висохлі дуеньї...

В душі палаєш - зовні навпаки.
Жінки! хто зрозумів, той більш, ніж геній.
Бо там, де не від щастя сльози ллють,
Дратують намагання утішати.
А нелюбов - не ревнощі, не  лють.
Вдягається вона в байдужі шати.
Кохання ж відганяє жартома,
Щоб стиснули в обіймах ще міцніше...

Жени-жени! - ти знаєш і сама,
Що зацілую всю вій до ніжок.
Бо ж ти така... То вишуканий сум,
То хоч брудні, але ж гарячі танці!
Ах, скільки зваби, слів, емоцій, дум
В одній такій тендітнінькій львів'янці!
Шалений космос там, палкі світи!
Я аж тремчу - така смачнюча ти вся...
Щоб встояти сьогодні не змогти,
Напевно, я на світ і народився.
То не пручайся! Світло краще off.

Режим безгрішних ще Адама-Єви...
Рай справді не залежить від умов -
Погодних, житлових, усіх життєвих.
Тому до нас він завітав сюди -
Чи витримає бідна халабуда?
Нехай доволі жорстко стелеш ти –
Як солодко не спатися нам буде!
Бо пристрасть ні тебе ані мене
Вже не відпустить мінімум до ранку -
Так пам’яті коханець пригорне
Своєї мрії вічної коханку.