Рiдна земле

Гнат Олійник

Що ж ти наробила, рідна моя мати?
По степах та селах гуркотять гармати!
Нема того жита – ген вогнем палає,
Собача; здичале мерця догризає.

Лежить він у полі, у траві високій,
Лишень пес кудлатий, - геть! -, завадить спокій.
Ніхто не підбере з поля хлопця молодого,
Бо платити гроші треба, бач, за нього.

Жінці молодиці, діточкам малим,
Батькові та мамці, не таким старим.
Згинув невідомим, це хіба завада?
То й платить не треба, он де вона зрада!

Кого підібрали - того поховали,
Землю наносили, відсалютували.
У могильний пагорб прапора встромили,
Випили горілки, гріхи відпустили.

Кати та фашисти в тебе знов герої,
А синів рідненьких ти женеш до бою.
Тілами синовими ти поля вкриваєш,
Людським гноєм землю густо збагащаєш.

Навіщо ти це робиш, рідна моя мати?
Щоби іноземцям дорожче продати
«Ті лани широкополі і Дніпро, і кручі»,
Де «з могили козак встає сивий» невмирущий?

Сему  продалася за печеньки кляті,
Рідна моя мати, тебе не впізнати!
Жид під наркотою тебе споживає,
На горі людському гроші заробляє.

Дівчисько дурненьке - їй би в ляльки грати,
Верещить без тями: «різать москаляку»!
Хлопи молодії фашистам зигують,
Скачуть на майдані, на пам'ять плюють.

А ті хто не скаче, тікають з майдану,
Жебраками їдуть до польського пана.
Як за часи далекі, де на даху лелека,
На панщині хлопці у сніг, та у спеку.

Стрийна з полонини на шлях нам вказує,
Українську мову вуйко редагує.
Ксьондзи та абати голови підняли,
Віру православну у землю втоптали.

Що ти наробила, рідна моя мати?
У власній країні не маєш ти влади,
Був «хазяїн руський», зараз європейський
Під американцем, з профілем єврейським.

Розверніться хлопці, обабіч огляньте,
За кого ви гините, себе запитайте.
«Мішки з грошами» у Лондоні жирують,
Діточки недоторканні життя марнують.

Не такі, бач, рідні, діти, твої діти!
Знов Тарас питає: «Куди вас подіти?»
Нема тобі покою, голова вже сива.
Моя рідна земле  – геть одна могила.

2023


-----------------------------------

Думали, что братья мы с тобой навек,
Но такой «падонаг» этот человек
Что, погрязши в гонке дележа страны,
Мы забыли брата: - «он без нас куды»?

Братья мы, славяне, из одних ворот,
Как бы ни крутили, вышел наш народ.
Хочешь иль не хочешь, колыбель одна,
Вера ведь едина, мы почти родня!

Но пришли другие, в стрингах наголо:
«Как же вам ребята с нами повезло,
Будет у вас «маркет» и свобода - рай,
Только ты за это душу нам отдай».

Младший - не убогий, что тут горевать?
Головы промыли, историю вспять
Развернули лихо, наймиты-лжецы:
«Мы совсем другие, мы не братаны»!

Из могил солдатских скорбь-печаль зовёт.
Ох, ещё не скоро память всё сотрёт…
Прорастет травою, в давность перейдёт,
Будет ли единым древний наш народ?

Дождь слезой умоет холмики земли,
И опять зальются песней соловьи.
Верить остается - будет вновь чиста,
«навіки нероздільна» Матушка земля.

2025