Терновий в нок - 2025

Терновий вінок- 2025
вірші

***
Моя душа - твоя імперія?
Моє життя мої знання ?
Де трон твій , чи хоча би двері
Чи ходиш світом навмання

То повернись в свою імперію
У душу й в голову свою
Спіткай свого там Імператора
Забудеш може про мого

У кожного своя імперія
Своя палата номер шість
В своїй ти хоч хазяйка, милая
Чи несвідомий себе гість?

Не маю трону я й імперії
Тримає лиш здоровий глузд
Зато ногами землю чую я
Вона пульсує і горить

;;;;;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;?
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;?

;;;;;;;;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;

;;;;;;;;;;;;;;
;;6;;;;;
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;;;;;?

;;;;;;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;;;;
;;;;;;;;;;
;;;;;;;;

***

Бути собі ціллю і сіллю
Бути собі світом і шляхом
Бути собі світлом і небом
Бути просто бути навзнаки

Бути й у буття не питати
Ні наснаги сили чи правди
Бути собі працею й потом
Бути собі полем і братом

Бути всім сестрою й натхненням
Бути прецінь ясною серцем
Бути собі ціллю і сіллю
Мати тільки душу багату


***
Вінку мій тернового цвіту
Я твоя наречена мій Царю привітний
Ходи своєю дорогою
Я за тобою піду від порогу

І не подивлюсь, чи важка ця путь
Чи на ній бите скло чи ртуть
Бо ти Царю мій сам один прийшов
Крім Краси та Смерті що собі знайшов

Що знайшов як від мене воскрес
Я молитимусь на Сонце й мовчатиму - на хрест
Царю мій я все знаю тепер
Моє все життя як чистий четвер


***

Ой не хилися під вітром , мій терновий цвіте,
Вітер літає де хоче, шукає у неба привіту
А зашелести мені в полі у тихої річки ніжно
Ласкою торкнися щоки цвітом своїм принагідно

Ой на терновім гіллі та ягоди чорні
Як сміятись десь ситим, краще вже бути голодним
Ой не воруши мені в серці торішнє як череп'я листя
Не хилися ні перед ким за долю , хай тобі сама вклониться

Ой піду я у сад вранішній стояти під зорі
А з зір сиплеться ласка все Божа
Піду ходить понад річкою
А в ріці скидається риба , неначе сторожа

Ой не сторожи не сторожи , як схочу то злечу
Хоч у високе небо пташиной- малечей
Не хилися під вітром мій терновий цвіте
Не плач за долею а плач за Богом, бо Він у молитві



***
Непрохані думки завжди літні
Непрохана тиша - в світанні
Заворожив мої сльози, а потім дні та ночі
Заворожив мої сни останні

На мовчання ласкавому полі
Польові ромашки небо й воля
А у слова завжди зв’язані руки
А у слова - стіни не поле

Тому я приходжу у захват
Що природа  має мовчання
Що приходять в снах одкровення
І плекають душу до рання


***
Десь у темряві проходять хвилини
Наче краплі падають у швидку ріку
Не чекай мене вже ні в яку дату
Вже пішов годинник в далеч золоту

Зодіак мовчить і чертоги повні
У містичних сутінках бродять лиш казки
Не чекай мене ти після не розлуки
Я не вийду більше з місячной ріки

Світить місяць з неба зорі червоніють
Відьми і русалки виграли весь світ
Вони заворожать і на дно потягнуть
Не чекай мене ти більше , милий друг

Десь русалка тужить , десь життя чекає
Милого Руслана або Чорномора
Я у в цій казці - кішка дика і прозора
З гострим гострим зором , я крадусь на волю


Хай твоя русалка не упаде з гілки
Хай стоїть до віку дуб зелений твій
Над правічним небом на березі моря
Що шелесне хвилею в далі віковій

Дух у нас єдиний , якщо подивитись
Не воюють з різним духом ні за що
А воюють тільки зріднілі навіки
Та не в дусі справа а у тій ріці

У яку не ввійдеш ні разок ні двічі
Хай ріка містична мудрість поверне
Мова дійсно різна , але про одне все
Над рікою кішка мову все веде

***

Нет надо мной у вас ни любви ни власти
Я свободна теперь вполне , я не гонюсь за счастьем
Будете проходить мимо - стреляйте и проходите
Мимо - это там где нет моей цели  и не было моего в том участия

Нет у вас надо мной ни слова ни чести
Честь это то чего у вас нет - со справедливостью вместе
Я теперь просто дышу уходу прихожу но не возвращаюсь
Ваша месть то ли прокисла то ли остыла
Я такое не ем , я злом вообще не питаюсь

Нет у вас надо мной ни превосходства ни силы
Там где горе со смехом мешается , мне не мило
Там где игра на жизни невинных - остаться
Некуда вам бежать это правда и не от чего спасаться



***
Бешусь ли , спросишь
Приходится ангелеть
Молчать и слушать
Порою бледнеть а порой краснеть
А порой непарой
Вокруг на других смотреть
Может нет во мне ни беса ни ангела
Чтобы суметь взлететь
Не ростут крылья , хоть поливай хоть нет
Быть терпеливым ангелом -
Это через себя просеивать свет
Быть безумным и нежным
И руки твои ждать
Бесы стреляют в спину
А ангелам - пули лишь вынимать

***

Эта тихость Гаванны
Наверное на рассвете по кромке волн
Танцует счастливый ветер
Хочу к нему
Немного , но больше - остаться
Скажу ему , что научилась танцевать
И перестала влюбляться
Эта тихость испанского
Черные Мадонны и память
Про одну единственную революцию
Чё Гевару с его ромовыми руками
Скажу ему : я теперь и сама ветер
Я теперь сама копьё судьбы
Что разбивает не встречи
Куда нам еще не прийти



***
 І знову ми наче діти
У багатті синіх ночей
Звиватись горіти летіти
Готові завжди, тож мерщій

Хай літо нам завжди пригода
Життя хай пошле боротьбу
Готові в будь яку погоду
Зустріти свою ми судьбу


***
Ангели з горнами збудять сьогодні Ісуса
Хоча й не спить , мабуть все таки десь Він нас чує
Десь Він крізь час і крізь нашу наскрізність нас слухає
Ти чи молися чи просто мовчи Його ім*я
Ангели з горнами вище ночей і світанків
Десь назавжди вони діти в червоних краватках
Десь назавжди вони в вірі своїй до останку
Ангели з горнами ранками будять розбитих
Ти їх шукаєш в пам’яті свого дитинства
Ти все шукаєш і своє дитинне обличчя
Ангели знову над нашим літом злітають
В вічній краватці з вічним вогнем поріднюся


***

Со лжи начал , со лжи концов
Начать нас словно сорванцов
Создать нас так , что все идёт
Не к Богу , а к чертям летит

Создать нас так, что самому
Смеяться лишь в раю в аду
И допустить , что смех не грех
А грех как на грех - все успех

И сорвано у сорванцов
И голоса и крышу вновь
И сорванцы несутся сквозь
Пространство - время снова врозь

У сорванцов всегда беда
Бедовая сама судьба
Приходит к ним , она - венец
Сама судьба им - сорванец



***

Писати українською , а мовчати російською
Співати англійською
Мудріішати китайською
Молитись арамейською чи грецькою
Зцілювати латиною
Грати на скрипці італійською
Просвітлюватись санскритом
Перемагати японською
Танцювати іспанською
Читати філософію німецькою
Роби що хочеш
Але Господь розуміє лише мову Любові
Божественної і досконалої
Як відсутність будь яких слів


***
Над домом вже збирається гроза
В мовчання трав в передчуття планетне
Хіба на цих фронтах величних й електричних
Уже розстрілювали нас не раз
 В свідомості усіх дощів правічних
Над домом дихає горінням блискавиць
Нитками небо крає наче шовком
Минуле вже поєднане з любовью
Майбутнє все прив'язане до нас
І вітер забирає все з душі
Що не почати бо воно правічне
Що не написане , хоч ти вже завершив
В наступну мить дарунок свій незвичний -
Життя що сон , що електричний слід
На куполі небес чи в передгроззі
Ми вже не повертаємось - од нас
Прийде хтось інший й стане на порозі

***

Збери грозу в ясну дорогу
Склади у сумку їй тривогу
Наснагу гордість і красу
Нехай в космічних над глибинах
Несе вона крізь час і сон
Плетіння блискавок і грому
І незбагненний дужий Ом
Правічні грози повертають
На землю крізь століття вже
І імена нам називають
Космічні й вічні вже свої
Вони записані у Книгу
Пізнання і добра і зла
А ми приходим на планету
По стертих відбитках слідів
І залишаємося жити
Збирати грози сіять хліб
Чекать навернення природи
На всю наснагу довгих літ


***

Ну що тобі мій словозбройний напад
Напад неначе вмираєш від лихоманки
Моя словозброя заточена на романтику
Моя словозброя - знову про вічне і трохи про нас з тобою

Ти знову боїшся а в мене більше нічого
Крім ясного слова чи то молитви чи плачу
Моя словозброя заточена на сходження
На вічну працю а не твою удачу

У словозброї цілі ясні як зорі
Хіба доцілити зорі не путь для серця
Така нам доля - кувати свою словозброю
Для вічного і космічного  нашого герця

***

Над головой твой грозовой фронт
У меня теперь головы нет
Поэтому : только вперёд
Потому что ты мне теперь ни Дьявол ни Бог
Ты теперь тот , кто отпустил и не уберег
Поэтому я теперь всему небу дитя
Всему миру всей земле
Говорю тебе не шутя
Мне теперь реки - твои дожди
Я по ним словно рыба
Поднимусь вверх , где звёздные светят огни
Ты меня теперь не поймаешь ни в одну сеть
Потому что надо слушать уметь
Надо уметь беречь
Надо уметь верить надо уметь молчать
Я теперь не твоя , я теперь не для встречь


***
У моей души нет деспота
У моей души нет берегов
Поэтому разлилась она
От начал мира и до его концов

Она как ребенок проказничает
И мчиться куда то стремглав
Душа проказница- отказница
Сама себе уже во всем отказав

Да ей то что ? Ни неба ни дна
Ни пристани ни горы
А если нет ни дорог ни городов
Значит есть поле  и воля до поры


***
Эта нетленная злость
Которой семь тысяч лет
Снова меня нашел
Хоть не оставляла я след
Я все уже приняла
И плен и твою нелюбовь
По мне, пусть мне мир и склеп
Я выиграла свою боль
Я выиграла свой Храм
Молчание и обет
Такие как я не ждут
Они избирают свет
И избранный он потом
Им светит во всех путях
Такие как я не любят
Они не умирают в снах


***

Невже світ дарма перемелює це зерно
Може в тому дві перемоги
У тебе Павло , а в мене- Петро
Я знаю відповідь, можливо це ще не все
Я маю свій дорогоцінний діамант
І своє кільце
Господні зерна сиплють з небес для нас
А ми не розумно збираємо лише каміння і втрачаємо час
Тихо мовчи тепер не потрібно слів
Шукай на небі і просто в усе повір
Бо є гора , і якщо сильна віра твоя
Скажеш горі тій Йди
Вона зрушить для тебе цей Твір




***
Білий Гонор - місто принади
Мрія : падати і злітати
Заступись за мене близ аду
Й у раю не забудь спитати

Де ходила де вчилась мовчати
Де плекала свої прокляття
Заступись за мене у пеклі
Я й до раю знайду завзяття

Хай триває війна святая
Між добром і злом неназваним
Заступись за мене у Бога
Я з Дияволом первозванним


***
А мій дім стоїть на перехресті
А цей Хрест і на землі і на небі
Там де зірки - шипи і коріння
Там де я - видіння й знамення

І Сонце сходить над нами
Кожного дня й століття без міри
Ми з тобою тепер майже браття
В цій сакральній таємній структурі

Нам тепер кільця - з планету
На них міста як діаманти чисті
Нам тепер маршрути - меридіани
Нам тепер кругосвітка - дві тисячі

Років снів й безнадії
У світах мабуть назавжди паралельних
У Всесвіта своя мудрість і погляд на щастя
Може Він почув мій шепот ,а не твої дивовижні свирелі

І я у захваті і навшпиньках
Стою перед величним світом
Я дитина перед замислом віщим
Я тепер просто дихаю і радію

***
Червень літа то як щити черлені
Тільки щитами зовсім не вичерпать моря
Тільки щитами зовсім не плавати морем
Тільки щитами сором прикрити і землю

Тільки словами можна зцілити серце
Тільки сльозами можна зцілити печалі
Червень літа і нескошені трави
Тільки мовчання тих хто вернувся з щитами


***
Є такі обережні жести
Обереги - жести пам'яті та неостороги
Коли ти ледь торкаєшся навпочіпки стаючи
Невідомої у тумані дороги
Є такі обережні кроки
Ледь стоїш у полі і хитаючись
І крізь тебе проходить сім вітрів
Сім верст за спиною і попереду
Є такі обережні звуки
У мовчання вплетені
Засказані заговорені
Від чужого вуха ока та душі
Лише для істинного сховані
Є такі обережні коди
Обернешся на крик диких птахів
А нікого там вже нема
Лиш відлуння власних молитв і спокій
І тінь власного неума


***
Твоє передгроззя - передчасся
Я стою у полі я невчасна
Я заблукала в синьому морі
В синьому небі в синій свободі

Як би мені крила й пам'ять
Я би не літала кругами
Понад полями понад хатами
Я б не верталась на поріг снами

Немає крилів немає поля
Є тільки думка і трохи волі
Є там обитель , де сонце сяє
Є там дороги , миру немає

***
Я стану ідеальною
Не коханою , нереальною
Анімована чи травмована -
Заспокоєна , забинтована

Онімована стерта з пам'яті
Хай скалічена , хай знепамятна
Але стану я все ж замислена
Як невисказана й не осмислена

Хай я буду старою й прикрою
Назавжди залишусь дитиною
Сиротою всіма покинутой
Не коханим дитям побитим вже

Але хочеться так під деревом
Все сидіти собі тихесенько
Все мовчати про щось незламане
Й не шукати вже свого серденька



***
І вечір не порожній хоч самотній
Наповнений мовчанням неземним
Відсутність кола - як ясність
Ти стоїш одна серед тих днів

Що вже пройшли , як кола по воді
Коли у воду хтось кидає
Народжений в борні камінь все відання
І він уходить без звуку тихо

Лише у тиші - порожденні ночі
Замислений як дар , але без сліз
Наповнений благоговінням меж
І ти стоїш між явленням їх теж

Як смертний вирок і Бог
Несотворенный жодним чоловіком
Ніж Адам що не назвав Його 
Аніж відчув у дзеркалі не знайденої Єви

Не явлені але промовлені вони
Тепер знайдуть всередині ту путь
Що не вела ніколи в рай
А лиш в Буття , що в ньому вже до віку не заснуть




***


Знаєш , спочатку воно було живе і пульсуюче
Воно вміло стікати кров'ю ночами та здирати під собою простирадла
Воно плакало і кричало , звало і стучало в усі двері
Але його ніхто ніде не зустрів
І тоді воно розбилося і полетіло на набо
Де живуть лише зорі і птахи безіменні
Замість нього вивісили картонну картинку
На ній було все намальоване
Таке гарне й глянцеве , що всім сподобалось
Мені малювали усмішку і піднімали руки
Підказували слова і тестували на муку
І врешті піднесли до нього сірник з іскрою вогню
І картинка злиняла взялася попелом і щезла , висипапась крізь пальці
І виявилось що там тепер просто камінь гарячий
Просто камінь з написом на латині
Мементо морі , аміго , все проходить
...
Але мабуть це не вся історія
Бо камінь цей чарівний
Вічний камінь , що на ньому виступають
Таємні слова і написи
І ти чекатимеш цих слів

“**
Розказати де я сьогодні була
Де я сьогодні ходила
Й кого я сьогодні ждала?
Йшов дощ, як дорогою йшла
Я не мала нічого -
Крапель дощових зібрала
Цілі долоні і сни
Наче зерен життя…
Крапель дощів зібрала
Ладо, моє ти дитя ..
Як їх посію тепер
Де вони виростуть знов
Крапель з неба дощів
Я віднесла в свої сни
Хай ростуть , де ріка
Віща несе їх удаль
Краплі такого дощу
Зростять не сміх , в печаль
Вип ють з долонь моїх снів
Ті хто чекав таких злив
Ті хто ночами нам снив…


***
І було літо , трохи не спекотне
І сім дощів і сім вже бездоріг
Воно проходило ледь тихо чи шуміло
Над обрієм несходжених тривог

І хтось мовчав і хтось казав чекання
Під крапель дощовий речитатив
Неначе в барабани бив неспокій
Словами на загублений мотив

І можна так мовчати вічність цілу
Долати межі думкою лише
Хвилини йдуть , неначе по дорозі
Хтось обійнявши вічність всю несе




***

Я ще тримаю цю нитку , і може не варто так боляче смикати
Десь вітер потужний гуде, заходячи в голову , щоб погрітися
Я заварюю чай , потім каву , ковтаю , поки гаряча
І думаю : не приведи Боже знову аварію , невже я виглядаю так нетерпляче

Почекай , Боже , ще не все почуте навіть через океани
Ще ми ходимо дном солоним , але вже не спимо ,  і вже не п'яні
Заспокой серце , кажуть холодне воно ріже гранями нитки
Що ще нас тримають,  хто знає,  що ще нам присниться


***
У чоловіків - своє життя , про яке вони тобі не розкажуть
А у жінок - таємниці , що їх чоловіки виманять та обмануть
Таємниці це ніби внутрішній спротив тому що називають кохання
А чоловіки знають : поки у тебе є таємниця - ти його перша й остання

У жінок немає поля і волі , вони проростають повільно , але назавжди й цього доволі
А чоловіки - вітер що не зібрати руками , вони думають , що вільні від Бога
А потім прагнуть до тебе дістати хоч не руками так піснями

І поки ти кохаєш , він тобі завжди говорить : я тебе не кохаю
Це чесно й жорсткого , але жити не ради цього - не варто
А жінки говорять кохаю, коли плетуть пастку
І коли ти перестанеш це раптом чути , значить дійшов до краю

Розуміння мови вічності …Любов - це полон і ніжність
Це це що рятує , але наче втрачаєш надію
На зустріч з Богом , бо міцно Любов тримає
Не слухай мою брехню, бо я й сама понад краєм несу, а що і сама не знаю))


***
Писала на сніданок повість
І снідала словами і дощем
І присмак степу з гірким зіллям
Мені дістався на сніданок , ніби щем

Ніби печаль - кориця , що входить
В каву , а щемить в душі
Ще мить …І ми згораємо на попіл
Й не відчуваємо , коли дощить

Ще мить , і на сніданок - осінь
Із присмаком зів’ялого дощу
Писала на сніданок повість
А вийшло - знову печалі досхочу

***
Як же нам боляче , коли боляче
І як ми любимо самі робити боляче
Як нам боляче, коли ті , кому ми наносимо безкінечні рани
Не хоче плакати …Хіба це нормально ?

Уяви , яке я стерво …Несумісне з життям та смертю…
Ти зламала моє життя , а я ще дихаю
А я ще ходжу й пишу. ..А я й не збиралась
Для тебе , дика троянда, померти…

Уяви , скільки в мені зла , якщо ти все строщила
Так від болю чи туги за чимось…
А я все досі жива , а я досі тут
Пишу люблю і вірю в своє безсмертя …

Ти всіх забрала і не повернула , і ладно
Ти маєш все , в мені віддала біль й те, що самій не нада
А я стала щаслива , я просто дихаю і кохаю
Але цього тобі не віддам , добре , що ти його навіть не знаєш


***
Спочатку ти говориш мені : йди
А потім : повернись , бо я замерз
Я зблід я захворів , я загубив
Чи то початок чи уже й кінець

Історія гірка тепер як жерсть
Безсоння безосоння без відмов
Ти не мовчи , навіть якщо пішов
Й не говори , як хочеш повернутись

Спочатку ти неназваний ніким
А потім в тебе тисячі імен
І я не знаю, кликати кого
Бо шепочу , й приходить хтось на зміну

І я не впізнаю ні фраз ні снів
Наче твої і наче вже чужі
Якщо б хотів , назвав би  сам мене
Якщо б хотів , знайшов би вже давно


***

Я в дії , бо знаю…Бо знать - дієслово
Я знаю і значить вже дію напевне
Я знаю і досить , я знаю - й по тому…
Я знаю довершеність лише як втому

Я знаю непевність як дію і слабкість
Я знаю , що трапиться якщо не плакать
Я знаю , довіра - це рана кінцева
Я знаю мовчазно ростуть лиш дерева

Я знаю - у слові відсутність начала
Я знаю - у Бога ще не починали
Я знаю що важко , що “я” це відсилка
Я знаю що знати як дія - помилка


***
Побажай на Купала трав
Гіркого мороку та багать
Танцювати, поки не зупиниться час
Поки ці вогні ще так чисто палахкотять

Побажай менше знати і більш кохать
Навіть тих , хто ще не починав
Побажай мені темних начал
І світлих прозрінь , того що не знав

Побажай , запали вогонь
Я вийду ранком всрічати зорю
Вона й сама - Купалівський сон
А я до тебе така вже прийду

Новонароджена від роси й вогню
Від самих твоїх ніжних  рук
Зібрав у подарунок мені зірки
Тепер я твоя навіки мій друг

Мій вінок з зірок , з хрещатих квіток
Я у білій сорочці прийду за водой
За водой , що так швидко тече
А піду мабуть знову з бідой


***
Цікаво, як приходить ніч
Чи так само ріки течуть
Чи не зупиняються вони
Щоб просто відпочить, щоб очі зімкнуть, щоб заснуть

Цікаво, чи тоді вода так мовчить
Чи все таки швидкоплинно шумить
Цікаво , як приходить ніч
Хто сходить на її береги, щоб з нею поговорить

Чи хвилі несуть тоді човни
Чи несуть тихий плескіт хвиль
Чи верби тоді чують цей біль
Чи бережуть в гілках спокій м'яких крил

Цікаво , як буде по тім
Як прийде над рікою ніч
Чи будуть ріки текти
Чи застигнуть Ось в чому річ


***
Коли повернуть море з хмарами
І трохи



***
Може віруюча , а може - несвідуща
Може напам'ять невсипущу дарувати несила вже
Але йти поміж люди і мовчати і усміхатись
Знати , що сказати , але не знати жодного адресата

Кажуть , не думай - все буде у потрібну хвилину
Що сказати і що не сказати …Дарма…
У неба свої резони , в нас - пам'ять і дати
А нам - полотна чорні від текстів читати

Збирати чорний рис букв і знову сіяти поле
Залите чистою та прозорою водою
Так навесні тануть білі сніги
І розливаються ріки і небо мовчить над головою