Це кохання відлуння,
Такого сумного кохання -
Без надій, сподівань, без побачень і радістних днів.
У нестерпне безлуння
покликаши сонечко раннє,
Я б сама розказала, що ти розказати не смів.
Сивий ворон літа на межі водоспаду і неба.
Чорне пір'я його посвітлішало в краплях води.
І не треба питань, і не треба зізнань, ні, не треба:
"Я простив тебе, люба, лише повернися, прийди!.."
Налетить вітерець, поцілує заплакані очі.
Співчуваючи тихо, додолу схиляться гілки.
Та ніщо вже не змінить тієї останньої ночі,
Де вмирало кохання, приречене жити віки.
Мерехтить водоспад, наближається час надвечір'я.
Засвітилася в небі зоря незнайома й нова.
Ти мій любий і кат.
Не образила тебе нічим я.
Чом же доля моя колискову коханню співа?..
14.07.2025
Водоспад
© Copyright: Елена Кочергина, 2025
Свидетельство о публикации №125071407012
Свидетельство о публикации №125071407012
Рецензии