попервах

Минає рік... Подумати - як швидко,
не думав-не гадав, допоки тут
було як завжди - неба драна свитка
та поля чорним писаний статут.
Ще червень, літо - так собі ремарка,
та тільки зауважу зокрема,
що голуб, ненажерливий ломака,
белькоче - потім з;явиться зима.
Жену його подалі, бо раніше
приходить осінь, так що попервах
ми маємо подумати про інше,
про сонечко у міста в головах,
про літній дощ, про дерево кремезне,
про те, що рік мине, хоч що роби.
Ви скаржитесь мені - нa спеці мерзну,
чому? Відповідаю - від журби,
моя кохана, рік четвертий тане.
Ще трохи - осінь, там - посипле сніг...
Висить хмаринка, біла, як сметана,
та вітер нас обох збиває з ніг.
Наснилося? Буває. Сірий голуб
до нас летить, бо холодно йому.
А рік минає... Ще замкнути коло б -
забути про тюрму і про суму
зігрітися удвох - одежа мокра,
дорога за вікном, трава уздовж.
І пріє потихеньку жовта охра
під вірші, що на склі малює дощ.