Такі важкі у небі сірі плями,
А поміж них думки, немов птахи:
Земля усіяна і тут, і там, кістками,
Та не зникають вдалині гріхи.
Можливо, розум України отруїли,
Можливо, очі виїла брехня…
Міста та села просто спорожніли,
Десь за кордоном наші діти-деревця.
І вітер правди, наче втомлена конячка,
Шукає незруйнованих доріг…
Бо шаблю, що заслужена, козацька,
Лише наш епос у книжках зберіг.
Ми замість миру ставимо на зброю,
Борги зростають, поглинаючи життя…
Сміється смерть, бо кров тече рікою,
І задоволена її господар – тьма.
Чекаємо, що мир із часом буде,
Що винним від розплати не втекти…
Бо бумерангу правило існує,
А Бог бажає шанування зберегти.
Київ
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2025
Свидетельство о публикации №125071305654
Свидетельство о публикации №125071305654
Рецензии