Др1бничка

Мій незабутній, хочу я тебе забути,
Та знов і знов ти, любий, маришся мені.
Я наче в пам'яті своїй тепер закута:
Як не згадаю вдень, приходиш у ві сні.

Мені б здійняти крила в небо неосяжне!
Мені б відкинути сумління та плітки!
Та мабуть щастя вже для мене недосяжне -
Не обійняти, не торкнутися руки...

Був день як день, і ось вона, миттєва сварка,
Така звичайна й ні для кого не нова.
Але на небі певно вже з'явилась хмарка,
Яка росте й собою обрій накрива.

І все омріяне стається неможливим -
Маленька помилка й спізнілне каяття.
Як в тихий день змиває світ раптова злива,
Ота дрібничка, що руйнує нам життя.

Все зрозуміти й спланувати так непросто,
Коли вже стався несподіваний момент.
Життя, воно завжди такий казковий простір!..
Але не завжди має бути хеппі енд.

Настане осінь, відлетять пташині зграї.
Холодний вітер заспіва свої пісні.
Я знов і знов своєю долею пограю...
Та чи дограюся до щастя? Мабуть ні.


      11.07.2025