Бiйцi
Коли вони ідуть у тишу, назавжди,
туди повернення немає! Звідки?
З окопів! Й вистачає кілька лиш хвилин…
О, Боже, як ми винні, як це зрозуміти?!
Війна й життя – це чорно-біле, мов кіно.
І очі втомлені – знайомий погляд.
Вони нас вже пробачили давно.
За те, що дуже рідко були поруч.
Дзвінки з окопів, зустрічі, обійми і тепло.
Та не обличчя перед нами, - просто тіні.
А скільки слів даремно вже стекло?
І не про те, і фразами не тими звісно.
Провини біль туга - останній штрих –
скребе по шкірі й холодом вже зводить.
За все, що не зробили ми для них,
вони нас вибачають. Ми себе – не можем!
– з книги «P.S.»
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125071005486
Свидетельство о публикации №125071005486
Рецензии