Lipicka proza Stiny starych cest

Lipicka proza: "Stiny starych cest".

Jak uz bylo drive zmineno (Rodinny stit) a (CEO) se znali dlouha leta. Vzdy byl ochotny a prispechal na pomoc kdykoliv (CEO) neco potrebovala. Ale malokdo zna tento pribeh ktery se odehral pred nekolika lety — jak se vlastne poprve seznamily.

Kdyz se videli poprve byli ze sebe uneseni — jako by je zasahl sip Amora. Presto vsak (CEO) stale neco vrtalo hlavou. Mela pocit ze neco nesedi. Porad si rikala ze je na cele situaci neco zvlastniho a podivneho. Netrvalo dlouho a rozhodla se kontakt ukoncit. Nechtela pokracovat v nejistote.

(Rodinny stit) se nejakou dobu neozyval ale brzy se vratil s prosbou — ze potrebuje jeji pomoc. (CEO) souhlasila a vse zacalo nevinym rozhovorem.

Postupne se to rozvinulo. (Rodinny stit) ji zacal znovu navstevovat nosil ji darky zajimal se o ni a pomahal ji v domacnosti. Po nejake dobe ji oznamil ze na urcitou dobu bude pryc a ze se neuvidi. Mezitim ji seznamoval se svymi prateli a znamymi — a omylem ji seznamil i s tetou sve dlouholete partnerky. Ta (CEO) bez obalu rekla ze s jeji neteri ziji uz trinact let.

Po tomto zjisteni (CEO) dorazila domu posbirala vsechny jeho veci i darky vyhodila je do kontejneru nafotila to a poslala mu fotografii s textem:
„Pokud budes hledat sve veci najdes je v kontejneru na odpad. Pokud mas zajem muzes si je vyzvednout dokud se o ne nepostara nekdo jiny.“

Na to ji odpovedel ze je silena.

Po nekolika letech se znovu ozval. (CEO) mu jasne sdelila ze mezi nimi muze byt pouze pratelstvi. On to ale vubec nepochopil. Znovu ji nosil darky staral se o ni o jeji auto byl ochotny pomahat a zastupoval ji v pravnich zalezitostech. Neustale naznacoval:
„Ja se snazim a ty nic.“

A pak prisla ona ta zprava ktera (CEO) doslova „odpalila mozek“. Jeho chovani pripominalo jeskynniho muze ktery zabloudil do soucasnosti. (CEO) mu jasne napsala:
„Takhle se ke mne chovat nebudes. Tyhle reci si odpust. Aby bylo jasno — jsme pratele a nic vic.“

Nasledujici den ji kontaktoval Domenius. Zeptal se jestli ma cas ze by se mohli sejit v restauraci a dat si spolecne veceri. (CEO) souhlasila — stale totiz nedokazala stravit chovani (Rodinneho stitu).

Pri setkani ji Domenius rekl ze vypada jako vzdy nadherne – jemne a nezne jako zena ktera v sobe nese klid a hloubku.

Dorazili do restaurace. Domenius se ji zeptal jestli se citi pohodlne jestli ji prostredi vyhovuje. Vybral prave tuto restauraci protoze je tam klid a ticho — a chtel ji neco duleziteho rict.

Zacal nesmele vzpominat. Rekl ze mu (CEO) tehdy otevrela oci a ukazala svet v uplne jinych barvach. Svet ktery ho okouzlil a ktery si diky ni zamiloval. Zacalo ho bavit umeni a divadlo…
„A pokazde kdyz jsem sedel v hledisti videl jsem tebe — v kazdem koute v kazdem nadechu. A misto radosti a obohaceni duse citil smutek. Smutek z probehlych cest ktere se ztratily v minulosti.“

Zadival se na ni tise:
„Nechtela bys abychom se znovu vidali? Nikdy jsem na tebe nezapomnel. Pamatuji si kazdy okamzik kazdou stravenou vterinu. Z tvych doteku jsem ztracel hlavu.“

Ta slova ji zaskocila. Neodpovi zasmeje se horke.
Jen tise rekla:
„Promyslim to.“
A v duchu ji problesklo:
„Kdyby mi tohle rekl pred deseti lety asi bych umrela radosti.“

Dlouho projizdeli nocni Prahou. Po rozlouceni (CEO) jeste dlouho sedela ve svem aute. Hudbu si pustila na plne pecky — tu kterou sama slozila.
Myslenky ji bezely zpomalene hlavou.

A pak ji to doslo:
„Mozna mi vadi nekomu patrit… nebo jsem z toho uz vyrostla. Mozna od zivota cekam neco vic.“

Nakonec ji to unavilo.
Byla emocionalne vycerpana z pozornosti muzu kterou si nevyzadala.
Duse si zadala spanek.

Tise si rekla:
„Myslenky stranou. Je cas na dovolenou.“
Kde voni sul a ticho ma chut citronu.

Autor: Lidiya Savynets
_____________________________________________
Липицька проза: "Тіні старих доріг"

Як уже було раніше згадано, (Rodinn; ;t;t) і (CEO) зналися багато років. Він завжди був готовий і поспішав на допомогу, коли б (CEO) щось було потрібно. Але мало хто знає цю історію, що сталася кілька років тому — як вони фактично вперше познайомилися.

Коли вони побачилися вперше, були захоплені один одним — наче їх вразила стріла Амура. Проте (CEO) щось не давало спокою її думкам. Вона відчувала, що щось не сходиться. Постійно говорила собі, що в цій ситуації є щось дивне й незвичайне. Не минуло й багато часу — і вона вирішила розірвати контакт. Не хотіла продовжувати у невизначеності.

(Rodinn; ;t;t) деякий час мовчав, але незабаром повернувся з проханням — що йому потрібна її допомога. (CEO) погодилася — і все почалося з ніби невинної розмови.

Поступово це розгорнулося. (Rodinn; ;t;t) почав знову приходити до неї, приносив подарунки, цікавився нею та допомагав їй по дому. Через деякий час він повідомив їй, що на деякий час поїде та вони не бачитися. Тим часом він познайомив її зі своїми друзями і знайомими — а помилково познайомив і з тіткою своєї давньої партнерки. Та (CEO) напряму заявила, що вже 13 років живуть із її племінницею.

Після цього (CEO) прийшла додому, зібрала всі його речі та подарунки, викинула їх у контейнер, сфотографувала це і надіслала йому фото з текстом:
«Якщо шукатимеш свої речі — знайдеш їх у контейнері для сміття. Якщо маєш бажання, можеш забрати їх, поки хтось інший цього не зробить».

Він на це відповів, що вона божевільна.

Через кілька років він знову зателефонував. (CEO) чітко сказала, що між ними може бути лише дружба. Але він зовсім не зрозумів. Він знову дарував їй подарунки, дбав про неї, про її авто, був готовий допомогти і представляв її в юридичних питаннях. Постійно натякав:
«Я стараюся, а ти нічого.»

А потім прийшло повідомлення, яке буквально «підірвало мозок» (CEO). Його поведінка нагадувала печерну людину, що загубилась у сучасності. (CEO) чітко написала:
«Так зі мною поводитися не будеш. Залиш ці слова при собі. Щоб було зрозуміло — ми друзі і нічого більше.»

Наступного дня (CEO) зв’язався з Доменіусом. Запитав, чи вона має час, щоб зустрітися в ресторані та повечеряти разом. (CEO) погодилася — все ще не могла прийняти поведінку (Rodinn;ho ;t;tu).

На зустрічі Доменіус сказав, що вона завжди виглядає приголомшливо — ніжно і тендітно, мов жінка, що випромінює спокій і глибину.

Коли вони прийшли до ресторану, Доменіус поцікавився, чи їй комфортно, чи їй підходить атмосфера. Він обрав саме цей ресторан, тому що там тихо і спокійно — і він хотів сказати їй дещо важливе.

Він почав невпевнено згадувати. Сказав, що тоді (CEO) відкрила йому очі і показала світ у зовсім інших кольорах. Світ, який його зачарував і який він завдяки їй полюбив. Йому почало подобатися мистецтво і театр…
«І щоразу, коли я сидів у залі, я бачив тебе — в кожному кутку, в кожному вдиху. І замість радості та збагачення душі відчував тугу. Тугу за пройденими дорогами, що загубилися в минулому».

Він тихо мовив їй:
«Ти б не хотіла, щоб ми бачилися знову? Я ніколи не міг забути тебе. Пам’ятаю кожну мить, кожну прожиту секунду. Від твоїх дотиків я втрачав голову».

Ці слова її вразили. Вона не відповіла й лише гірко усміхнулася.
Лише спокійно сказала:
«Подумаю».
А в її думках промайнуло:
«Якби він сказав мені це десять років тому — я б, мабуть, померла від радості».

Вони довго їздили нічним Празом. Після прощання (CEO) довго сиділа у своєму автомобілі. Увімкнула музику на повну — ту, яку сама склала.
Думки повільно плутались у голові.

І тоді до неї доїхало:
«Можливо, мені заважає належати комусь… або я вже зросла із цього. Можливо, я чекаю від життя чогось більшого».

Зрештою вона відчула втому.
Вона була емоційно виснажена увагою чоловіків, яку вона не просила.
Душа жадала сну.

Тихо вона сказала собі:
«Думки убік. Час на відпустку».
Де пахне сіллю, а тиша на смак лимонна.

Автор: Lidiya Savynets