Махлярка

Біля ситих годо'ванців, поміж огрядних вельмож
Достобіса стрибає, аж пляшуть сережки у вухах,
Невгамовна прохачка за дрібку симпатій, за грош,
Кладучи заробіток в диряве буття капелюха,

Що вона його держить на споді протягнутих рук.
Її стопи, зітерті до крові, неприязно дружні
Відбивають чечітки, планет зупиняючи рух,
У порізи вбираючи часом потрощені мушлі

Річкового піску... У жебрачку летять п'ятаки,
Бо шахрайці не вірять, в поемі убозтва не певні:
"Камізелька в каміннях і очі іскряться-таки" —
Міркували собі казначеї у владній харчевні.

За сумнівної честі та здирниця коїть своє,
Залучаючи ритми, встромляючи стопи розпухлі
У нещадно погризаний світ — у звірячий вольєр
На землі, від якої деінде лишаються вуглі;

І здіймаєтьса сажа й розходиться небо по шву,
Досипаючи людству до немочі ядерні зими,
Спопеляючи, (як-то непотріб?) отруйну грошву,
Що банкує різню світову... Дресировані псини,

Вірнопіддані слуги скавчать — то надбання її —
Та підстрибують вище, чекаючи теплої кістки
Від загиблих удосталь сьогодні на сотій війні
Й за достачі того у собак відгодовані писки.

Бо чекянять округлі шеляги монетні двори
І пливуть мідяки в капелюх — у нештопані дири,
Щоб пішло з молотка все оте, що Отець сотворив;
Щоб полегли кістками до столу харчевні офіри.

Задля того й надалі в оману запрошує тать
Та махлює прохачка, щоб владу за комір тримати.
І тому вона сита, а очі звабливо блищать,
І в сережках її — наші сльози — міцні діаманти.

05 липня 2025р.