Загадаю щоб все збулося.
Щоб невпинно і неминуче
Сонце медом текло тягучим
В тонкорунне моє волосся.
Щоб вплелося живим промінням,
Кісником-коловратом долі,
Я вогненній корюся волі,
Горілиць, під небес склепінням.
Храм мій дихає — купол неба
Із Богів тільки Сонце знаю
Світ його вогняний вітаю,
Де кохання — священна Треба*
На Вівтар, за таємну мрію
Дар який пропонують нині?
Я — в небес неозорі сині
Щиро серце навстяж розкрию.
Ти пожертви мої відверті
Пий, душею смакуй живою
Ми ж едине тепер з тобою —
Хоч люби, хоч пали до смерті.
*Треба — жертва або дар, призначений для богів
Сонячний мед
© Copyright: Наталия Редько 2, 2025
Свидетельство о публикации №125070407195
Свидетельство о публикации №125070407195
Рецензии