Балада про маму

Мамо, мамо, рідна моя нене,
Я б тебе побачити хотів.
Знаю, ти піклуєшся про мене
Звідти, з позахмарових світів.

Я шкодую, що з тобою поряд
Просто бути – я не цінував
Відповідь на твій  ласкавий погляд -
Ті слова, що й досі не казав

Та зусилля взагалі не треба,
Щоби знов побачити у сні
Твої очі, що у колір неба,
Як на цьому фото на стіні.

Голос твій, що кличе до сніданку,
Запах хліба, щойно із печі,
Руки, які будять на світанку
Та вкривають  ковдрою вночі.

Було всяко, всі ми не безгрішні,
Тільки знову згадка промайне,
Як несеш у кошику ті вишні
З дерева, старіше за мене.

Та воно тепер без тебе родить,
Тож в малечі радість у очах.
А від спеки або від негоди
Його віти – як зелений дах.

У думках до рідного порогу
Йду, з минулим з’єднуюсь містком.
Звідки проводжала у дорогу,
Ледь помітно осінив хрестом

Я його ще й досі відчуваю
На шляхах  життєвих  вдалині,
Та не озирнувшись, уявляю
Знов твоє обличчя у вікні.

За роки багато відбулося
Бачиш, стали на ноги сини.
Та лише бажання  не збулося -
Щоби тільки не було війни…

Мамо, мамо, рідна моя нене,
Я б тебе побачити хотів.
Знаю, ти піклуєшся про мене
Навіть з позахмарових світів.