Балада про маму

Мамо, мамо, рідна моя нене,
Я б тебе побачити хотів.
Знаю, ти хвилюєшся за мене
Звідти, з позахмарових світів.

І хоча тебе немає  поряд
Знову рідний образ промайнув.
Відчуваю твій  ласкавий погляд,
Помічаю ранню сивину.
Та зусилля жодного не треба,
Щоби знов побачити у сні
Твої очі, що у колір неба,
Як на цьому фото на стіні.

Голос твій, що кличе до сніданку,
Запах хліба, щойно із печі,
Руки, які будять на світанку
Та вкривають  ковдрою вночі.

Було всяко, всі ми не безгрішні,
Тільки знову згадка промайне,
Як несеш у кошику ті вишні
З дерева, старіше за мене.
Та воно тепер без тебе родить,
Тож в малечі радість у очах.
А від спеки або від негоди
Його віти –мов зелений дах.

У думках до рідного порогу
Йду, з минулим з’єднуюсь містком.
Звідки проводжала у дорогу,
Ледь помітно осінив хрестом

Я його ще й досі відчуваю
На шляхах  життєвих  вдалині,
Та не озирнувшись, уявляю
Знов твоє обличчя у вікні.

За роки багато відбулося
Бачиш, стали на ноги сини.
Та лише бажання  не збулося -
Аби тільки не було війни…

Мамо, мамо, рідна моя нене,
Я б тебе побачити хотів.
Знаю, ти піклуєшся про мене
Навіть з позахмарових світів.