Дякую

 Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мрією.
А особливо за те, що в єдиній-одній,
Саме в тобі поєдналися Марфа з Марією.
Ще за постійне, що в серці твоєму знайду,
Хоч би усе навкруги нас безжалісний час трощив.
За незрівняну красу -  у веснянім саду
Навіть розквітлі дерева ридали від заздрощів,
То й  зігрівали серця ті рожеві сніги.
В серпні зірками наш світ омивали з небес дощі.
Не озиравсь я на інших, бо знав: навкруги
Годі шукати подібних принад або пестощів.
Дякую, Сонце, моє, бо загоїла те,
Що місяцями-роками було в мені зламане.
І хоч із Овном це діло не дуже просте -
Від кільканадцяти дурощів ти вберегла мене.
За почуття, про які не співають в попсі -
Радше в баладах на хвилях забутого радіо.
Дякую, що додала сил не бути як всі.
Не розчинитись в юрбі за часів охлократії.
І зневажати поширені  в масах думки.
Стадних рогів не лякатись, відбити ще й дечиї.
Де в моді підлість – чинити своє навпаки.
Курсу триматися та не зважати на течії…
Дякую, Сонце, за те, що з тобою мені
Найзвичайнісінькі дні не здавалися буднями.
І за все те, що було мов в солодкому сні.
І за все те, що чекає на нас у  майбутньому.