Ні боргів не маю вже, ні цноти.
я іду по Вінниці, - по світу наугад,
і не слава-здобич, лиш чеснота,
ні вперед не йду і не назад.
Не шукаю подвигів кривавих,
визнаних красунь я не люблю,
і людей на правих і неправих
примхою дурною не ділю.
Багатьох побачив-зустрічав я,
та ніхто услід не побреде затим,
- хтось завжди прямує до причалу,
хтось завжди вертається в свій дім.
Хтось своє лишає попелище,
хтось тікає від турбот, як вмре,
хтось мале утратив, хтось шукає вище,
хтось кидає те, що інший підбере.
Для таких, як я, спокуси не існує
ні дружини, ні затишного житла.
По дорозі мене в мозок поцілує,
постіль вінницька – це матінка-земля.
Зорі розквітають в піднебессі,
хай за хвірткою чужою сад,
я спокійний, ніби безтілесний,
бо ніякі втрати не грозять!
– з книги «P.S.»
Пiсня вiнничанина-мандрiвника
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125063002912
Свидетельство о публикации №125063002912
Рецензии